Полювання НКВС на “живця”

Полювання НКВС на “живця”

Posted on 26.06.2012

This gallery contains 1 photos.

1 Vote

Не один молодий батько після почутих благань вночі забувався у сні, а вранці прокинувшись від голоду і холоду; знов чув благання дітей. І в ту ж мить закрадався в душі сумнів; село од лісу недалеко, чому ж не побігти, не провідати своїх діточок….Continue reading →

Я і моя сім'я просим людей простити нас

Я, ВДОВИЧЕНКО Надія Тимофіївна, жителька Волині. Но так як життя моє уже кінчається, то перед смертю хочу висповідатись не у батюшки, а перед людьми, якщо мені люди простять, а я і моя сім'я просим людей простити нас, усім посмертно, бо коли будуть читати цей лист, то і мене уже не буде (а це усе порушить моя подруга).

Нас було у батьків п'ятеро дітей, ми усі були запеклі бандери, брат Степан, сестра Анна, я, Надя, сестри Оля і Ніна. Сестра Анна менше за нас усіх брала участь у бандеровщині. Ми усі ходили у бандерах по селах і лісах, ми дньом спали по хатах, а вночі ходили і їздили по селах, було нам дане заданіє душити людей, хто держав плєнних руських, і самих плєнних. Цим душінням займалися чоловіки, ми, жінки, перебирали одежу. Забирали корови і свині у подушених людей, корови різали, свині кололи, усе переробляли, перепікали і клали у бочки.

Бог його знає!...

Бог його знає! …

Posted on 23.06.2012

Цей потаємний погреб не один раз рятував його за часів Польщі, коли приймав участь у сільській “Просвіті”, за що й був засуджений Річчю Посполитою до вищої міри покарання — смертної кари. Добре що, совіти якраз нагодилися, вступивши 17 вересня 1939 року на землі Волині, з метою визволення братів-українців з пазурів панської Польщі. Тоді повезло, а зараз — Бог його знає?… Continue reading →

Що відбулося, того вже не повернути

Справжні володарі України — не чиновники, що сидять у кабінетах державних органів і установ, а власники «заводів, газет, пароплавів», банків і землі. Сьогодні вони не є українцями. Вони неукраїнці не за етнічною ознакою, а за громадянською.

Сінокіс за Случем

 Ще зорі сипались у роси,        
Ще темніє ніччю ліс,
А вже дзвенять у лузі коси,
За Случем вирує сінокіс


Ще не червоніє сонця схід,
Води ще не почата бочка,
А косарі один за одним вслід
Скосили вже пів горбочка


Коли ж проміння золотаве
Луг зелений залило,
Птахи від спеки постихали,
Так сонце смажило й пекло


Не хотіла пастись і скотина
Вона вперто рвалася туди,
Де за осокою у долині
Манило дзеркало води


І тільки коси вигравали,
Безперестанку стелилися вали,
Трави багато, часу мало
Боги на сінокіс цей відвели


Потомились косарі, прилягли біля долини
Потекла розмова, спалахнули жарти,
Випити в кущах, сховавшись в тіні
Води можна зо дві добрих кварти


Можна милуватись співом птичим,
Спостерігати працю бджіл,
Дивуватись світом таємничим,
Що чарує звуками довкіл


Вже перша зірка вечорова
Зійшла над заходом жарким
І з покосів трава медова
Дихнула сіном запашним


Старші на небо поглядали,
Чи можна сіно досушить,
Молодші коси вже клепали,
Щоб раненько знов іти косить

Вклонюся

 

 Вклонюся рідному краю

За юначі роки і першу любов,

За луги зелені розмаю,

За батьків, з роду яких я пішов

Амазонки жили на Поліссі

Якщо вірити давньогрецькому історику Геродоту, який в своїх записах безліч разів згадував про якесь царство амазонок, тобто жінок-войовниць, чиє плем’я настільки було могутньє, що підкорило всі навколишні племена, військову силу яких складали саме чоловіки,то, виходить, що майже вся територія нинішньої Житомирщини могла перебувати під владою якогось племені войовничих жінок!

Де ж сховалося сонце

Сталось це зовсім недавно.
Ніщо, серед інших подій.
Бродив я по лузі, не марно
По зеленій траві, молодій

Сонце сіло вже, до речі.
І в росі блистіли квіточки.
Наступив травневий вечір,
І запалив у небі зірочки

У ставочку біля хати
Жаби лунко розмовляли,
А ластівки, хазяєчки завзяті
У  гніздечках діток годували 

Ясний місяць плив поволі,
Серпом жав зорі  над лугами,
А тихі верби і стрункі тополі
Шепотіли сонними листками

Верба тихо розказала
Про свій весняний рай,
І тополя вітами хитала,
Що прийшов нарешті май

А клен і явір, мов два брати
Шукали згасле сонце,
Та не змогли знайти,
І заглядали у віконце

Шукали ,там де верби і тополі,
На бережку синьої ріки,
Що текла собі поволі
І блистіла з місяця руки

Довго ще шукали сонце друзі,
У лісі, в річці, у широкім лузі
І заглядали знов в віконце,
Де ж сховалось теє сонце ?…

Пом"янімо загиблих братів

За нашим народним звичаєм
Пом"янімо загиблих братів.
У цей день їх згадаєм,
Усіх, що впали від рук ворогів

Їх багато, їх тьма, мільйони,
Не перелічити їх усїх.
Хай в серцях монотонії дзвони
Розбудять у нас пам"ять про них

Пом"янемо всіх тих, що страждали,
В криївках, окопах, від тортур в КГБ,
Всіх тих, що життя там віддали
І могил їх ніхто не знайде

Тих, хто загинув у війнах сучасних,
Життя своє молодеє віддав,
Склав юну голову нізащо,
На чужій землі, де воював

Поліський ліс

З сокирами насунуть оті "біси",
прости їх Боже, Ти, прости!

Зима здається, холодно і нудно,
віхоли жбурляє  снігові,
та вже сніжинки- то ті трутні,
яких прогнали бджоли трудові

У колишній ліс веде стежинка,
одинокі дерева тужно так скриплять
і вже горить підсніжника іскринка,
берези соками дзюрчать

Проліски не кинуть свого лісу,
де зацвіли ,повинні там рости!
З сокирами насунуть оті "біси",
прости їх Боже, Ти, прости!

О Поліський лісе, що з тобою?
Був багатий, знищили до тла.
Вивезли, взяли з собою,
собі  для вигоди,а нам для зла

Пам"ять

Скрипучі двері, сивий явір,
ластівки стрімкий політ.
Так зосталися в уяві
місця дитячих моїх літ


На лугах духмяні трави,
грає сонце у ріці.
Чорнява ніч і день смуглявий,
немов циганка на лиці


Як я любив, як я кохав
те літнє  небо над річками,
хмарки з шапками,шелест трав
і ніч усіяну зірками


Я любив і я радів,
і пив красу зглибока
твоїх очей і чари слів,
моя, ти доле кароока


Ось, п"ятий десяток відбився на чолі
і осінь причепилася на скронях,
лише любов горить на цьому тлі,
неначе промінь на долонях


В уяві ж виринають спомини дитячі
батько й мама, іще без сивини.
До себе пригортають ніжно, так гарячо
 свято бережуть мої  казкові сни


Коли мене навчали, полюбити
простих людей і мови красоту.
Рідненькі Ви, мої життєві квіти
Я в серце вкарбував ту пору золоту


Знаю, скільки я б не жив, за любов цю
перед Вами я в боргу,
як боргують квіти  сонцю
за ніжні пелюстки, за шепіт на лугу


І там де дитинство ходило,
де вечорами вірив я у рай,
Не одна вже виросла могила,
 ти ж, пам"яте живи не помирай...

Савчин О.М.
Березень 2012р.

Воскресле чудовисько слов”янського сходу

Воскресле чудовисько слов”янського сходу

Ненаситне вічно хмільне чудовисько перемогло, розірвало на частини, зжерло Русь, перекрутило її за своїм образом і подобою. Тому чудовисько називається тепер Росією – по імені зжерти, а звичаї чудовиська іменуються «історично сформованим типом суспільства», злочини чудовиська – світлими подвигами; в гарчанні чудовиська відшукується неосяжний космічний сенс. Кидок чудовиська на Русь, винищення і пожирання Русі тепер називається не навалою Орди і не явищем на Русі Чуда-юда поганого, а «збиранням російських земель».Continue reading →

Як Немовичани законно районного лісного знавця "взули"

На електронну почту Інтернет-сайту Вісник потрапили "Адміністративний позов мешканця с. Немовичі Сарненського району до мисливствознавця Сарненського лісового господарства Чернюк Вадима Леонідовича" та "Постанова Сарненського районного суду Рівненської області про розгляд вищенаведеного адміністративного позову."

СТАРА ПІЧ

Лиже полум"я печі черево,
Невдоволено пихтить димар,
Сичить від болю дерево,
Тягнучись димом до хмар

У кутку стоять коцюба, й кочерги
Винахід з древньо-сивої давнини,
На лаві чекають черги
Почорнілі горшки й чугуни

З мами полум"я сон злизало,
Хутенько від молока помила глек,
Теплу "кухвайку" зав"язала
На болючий свій поперек

Грюк-стук бухають старі двері
Піч сопе й комин димить у світ
Скільки ж в пащу цій ненажері
Мама вкинула своїх літ

Біля печі вона колдувала
Ліпше за ресторанних спеців,
Дівочий рум"янець віддавала
Смакоті пухких житніх млинців

Нема вже старої печі
І мами вже давно нема,
І втрачаються вже ті речі,
В яких мама смажила й пекла

Савчин О.М.
Закарпаття.

Ударив чорний дзвін

Було то, давно, колись,

Коли було, - не знаю,

Та люди кажуть, що було,

Коли ще не просили люди раю,

Бо ще ввпізнали вони зло

І прийшов той час, коли Земля здригнулася від болю,

І все здригнулось на Землі,

Та не змогла тоді без волі

Земля віддатись Чорній млі!

Вже колами розходяться літа,

Й колами розходяться простори-

Чорнобиля розкололася  стіна,

З якої вибухнили ядернії зорі

Але Земля зробила черговий свій виток,

Бо ж летить у Всесвіт безупину,

Край наповнився страшних чуток,

Що хворіє він і прямує до загину

Загадили його ліси й ріки занедбали,

Наставили АЕС  в верхів»ях трьох річок,

Хіба ж  Ви не злочинці, канібали?,

Ударив Чорний дзвін і хватить балачок

Хай скрегіт й плач Поліської землі

Досягне хмар,сонця, Бога

Хай пом»януться дні, коли ми

Чистили від атому дороги

Стоять забуто поліські хати і сади,

А вишні, аж згинаються додолу

Навіщо це? Невже, не знищити біди,

Невже забудем, як сміються діти?

Савчин О.М.


Лютий 2012р.
Закарпаття.

Мій брате,- не дивися вниз!

На Поліссі, як у всьому світі

Цю давню притчу люди зберегли

А ти заграй  мій брате, на трембіті

Заграй так, як ніде й ніколи не змогли

Ти вмій усе – любити й забувати

І полюбити кращу, ніж любив

Лише не смій ножем  тим убивати

Яким святиню з дерева зробив

У Немовичах поле, як і всюди

Летять дороги в небо голубе

А, ти мій брате, виведи у люди

Сільську стежину, що вивела тебе

На тій стежині не потрібні віжки

Вона сама за напрям-дороговказ

По тій стежині ходить сонце пішки

Від нас -у небо, з неба знов до нас

На Поліссі, як у всій природі

Не завжди вчасні спека і дощі

А, ти радій, мій брате, й непогоді

Коли всі спішать сховатись у кущі

Буває всяке, брате: і любов безмірна,

І мить розлуки, і повні смутку дні

Буває , брате, що й чатує прірва,

Де копошиться вже хтось на «дні»

Отож , мій брате, не дивися вниз

І коли раптом опинишся ти «вище»,

«Боляче впадеш! Занадто високо поліз»…

-Почуєш знизу, як завидне кодло свище

Лізь угору, й насмішнику своєму

 Ти не смійся вслід

Бо на світі, доти є ми,

Допоки живемо, як світ

 А радіє  та голота   з  біднотою,

Коли хтось над прірвою завис

Там панує темінь супокою,

Отож мій  брате, - не дивися вниз,!

Савчин О.М.

17.02. 2012р.

Закарпаття

Найближчими днями синоптики прогнозують потепління на 10-12 градусів

Але морози ще будуть. Через тиждень позначка впаде до нуля, повідомив «Радіо Свобода» начальник Укргідрометцентру Микола Кульбіда.

Для тодішньої Польщі Поліське воєводство було своєрідним Сибіром чи Соловками

Для того щоб зрозуміти чиє було, якихось 60 років тому, прип"яте до Прип"яті берестейське Полісся досить просто зазирнути у кілька цікавих місць цього регіону сучасної Білорусі, що пов’язаний з Україною не лише географічним сусідством.

Українське село – парадоксальне

З одного боку воно має великий фінансовий потенціал, а з іншого – не здатне подолати сучасних проблем. У той час, як у Західній Європі вважається престижно жити в сільській місцевості, українці звідти тікають, прирікаючи цілі села на вимирання.