Як Немовичани законно районного лісного знавця "взули"

На електронну почту Інтернет-сайту Вісник потрапили "Адміністративний позов мешканця с. Немовичі Сарненського району до мисливствознавця Сарненського лісового господарства Чернюк Вадима Леонідовича" та "Постанова Сарненського районного суду Рівненської області про розгляд вищенаведеного адміністративного позову."

СТАРА ПІЧ

Лиже полум"я печі черево,
Невдоволено пихтить димар,
Сичить від болю дерево,
Тягнучись димом до хмар

У кутку стоять коцюба, й кочерги
Винахід з древньо-сивої давнини,
На лаві чекають черги
Почорнілі горшки й чугуни

З мами полум"я сон злизало,
Хутенько від молока помила глек,
Теплу "кухвайку" зав"язала
На болючий свій поперек

Грюк-стук бухають старі двері
Піч сопе й комин димить у світ
Скільки ж в пащу цій ненажері
Мама вкинула своїх літ

Біля печі вона колдувала
Ліпше за ресторанних спеців,
Дівочий рум"янець віддавала
Смакоті пухких житніх млинців

Нема вже старої печі
І мами вже давно нема,
І втрачаються вже ті речі,
В яких мама смажила й пекла

Савчин О.М.
Закарпаття.

Вічне протистояння

З початків ведеться так на світі,
Без комашок не вижити пташкам,
А без пташок не житимуть комахи,
Бо розплодившись на Землі
Зжеруть все і не виживуть самі

Без жертви природа не може буть
Не ти зжереш -тебе зжеруть.
Не вижити великим без малих,
Не вижити голоті без "великих"
Не вижити праведникам без злих,
Без підданих й владикам  жити  небезпечно,
Бо ж природа- кажуть безсердечна

ХАЙ БУДЕ ВСЕ, ЯК Є

За що назвали нас людьми?
Чи білий світ не був би іншим?
Невже для того народились ми,
Щоб лиш померти, і нічого більше

І що за круговерть,
Яка машина двигає землею?
І з мертвими говоримо про смерть,
з живими теж глаголимо за неї

Але, хай буде все, хай буде все як,є
- І спів весни, і паморозь осіння,
Нехай зозуля роки нам накує,
Чим довше буде юність солов"їна

Відомо,.., цвіте земля садами і людьми,
А люди дітьми, які живуть таїною,
В складну пору піднімались ми,
Долаючи незгоди, боролись з біднотою...

Був день і загинув

Зачинено двері: завішені вікна,
І поглядом довгим я стелю підпер
Був мій День народження, злипаються віка,
Він згас, як і той, що згасає тепер

Чи світло вмикати? Мабуть, що не варто,
Це спроба дешева продовжити день
А день догорів. Без жодних жартів,
Без душевних терзань. Без пустих теревень,

Був день і загинув. Не сердито він жив-
І вмер по простому. Не прагнучи див.
Я ж вірний собі. Та й не буду вже новим,
І лячно буває,  що й сам так  живу я,
Лишень прикидався, що активно я  жив

Надходить пора, коли все зрозуміло,
І не хочеш вже щастя і світу цього,
Тож прощаю всім, що не сміли,
Зрозуміти всього, зрозуміти всього

Піднімається сонце, щоб знову сідати,
Сідає, щоб знову піти в небеса,
В кожного в нас є свої дати,
В кожного своє щастя і своя краса

І чи золото, чи мідь нам осінь насіє
У влаштовані парки та дикі ліси?...
 Видно, кожен збере, що зібрати зуміє,
Кожен творить красу зі своєї душі.

Ми придумали все: тягачі, самоскиди...
Не придумали тільки аналог  душі
Сходить сонце моє, червоніє з Бескиду,
І розсіялись вже вчорашні тумани і бридкі дощі