Журавлі летять з країв далеких

Лечу-спішу додому

Журавлі летять в пташиний рай
 Тужне курли їх лине вдаль
З ними і я лечу-спішу  додому
У свій поліський рідний край



Бо ж хворію  ним я  до знемоги,
Всім тим, що має,що у ньому  є.
Сучасним станом і життям убогим –
Хворію, млію,  бо ж Немовичі село  моє.

Садок вишневий і верба крислата,
Ставок і луг, і батьківський поріг.
Пишаюсь ними, бережу  у пам"яті їх свято,
І низько їм вклоняюся до ніг.


І знову ця знайома стежка в полі
Петля, в’юнить до рідного села,
Що маячать ген-ген на видноколі,
Тут народивсь, тут молодість пройшла.


Край, де все  для мене таке рідне
Де  долі й щастя оберіг

В село спішу, де знов душа розквітне
Туди спішу,  де батьківський поріг

Село моє у вишневому  суцвіті
Мені всміхається здалля
Для мене  найкраще  ти на світі
Бо ж тут мій рід, моя земля

Ходив  колись тут росянистим полем
Топтав  стерню я край ріллі
І пахне хлібом мені доля
 Бо я ж  у рідному селі


Давно  любив його сади,
Розлогі верби над водою.
Де б я не був, де б не ходив -
Тут все пов’язане з тобою.

 А я живу на чужині,
І в думках  до тебе лину.
 Бо ти  нагадуєш мені
Біля хати  пісню солов’їну.