НЕМОВИЧІ, БІЛЕНЬКІ ХАТИ

Все рідше випадає у селі бувати,
У моїм  ріднім Поліськім краю.
І коли ще там буду - не знаю,
Коли я Вітчизну побачу свою

Коли вийде назустріч привітне
Полісся моє, у прадавній красі,
Там, де душа моя квітне,
Як троянда у ранковій росі

О!, Немовичі, біленькі хати,
Моє рідне поліське село,
Я не смію тебе забувати,
Бо без тебе б і мене не було

З тебе життя моє путь прокладає,
Моя доля з тебе витіка.
Про дитинство мені нагадає,
Случ - повільна у лузі ріка

Твої у мене коріння і віти,
З тебе почався Савчинів рід,
Розкидав по світу нас вітер
І я вже не хлопчик, а дід.

У місті і щастя байдуже, пихате,
Хоч і сяють рекламні вогні,
А у Немовичі, до рідної хати,
Лину спочити у колі рідні