Translate


Баннер

Интернет реклама

Баннер

Шукати в цьому блозі

субота, 8 грудня 2012 р.

Сутінки язичництва, або наші Боги


Язичницькі Боги

Нарешті у наше життя  повертається величезна глиба  православної  культури.  І часом доводиться чути, що релігія, яка гідна  називатися  релігією, з’явилася у нас лише після прийняття  християнства - тисячу років тому. А до цього, мовляв, були хіба  що варварські, примітивні культи,  до того ж інколи пов’язані з людськими  жертвами.  Одним словом, «сутінки язичництва».

На жаль, досі немає про слов’янське язичництво просто і доступно  написаних книг. Хоча й стародавня релігія наших предків до сьогодніш-нього  дня продовжує жити в наших повсякденних звичаях.
Давайте запитаємо себе, наприклад: чому не можна вітатися за руку через поріг? Чому на весіллі розбивають тарілку? А чому, вселяючись в  новий будинок,  першим в нього впускають кота?  Звісно, дамо відповідь: на щастя. Але хіба ж це пояснення?
Язичники абсолютно не вважали себе «царями» природи, яким дозволено грабувати її як завгодно. Вони жили в природі і разом з природою і вважали, що у кожної живої істоти не менше права на життя, ніж у людини …
Чудовий острів на сьомому небі слов’яни називали «Ірієм», або «вирієм». Деякі вчені вважають, що від нього походить сучасне  слово «рай», так міцно пов’язане в нашому понятті з християнством.
Слов’яни вважали, що на будь-яке небо можна потрапити, піднявшись по Світовому Древу, яке пов’язує між собою Нижній Світ, Землю і всі дев’ять небес. На думку наших предків, древніх слов’ян, це дерево найбільш подібне  на величезний розлогий дуб.
А Землю і Небо  сприймали, як живі істоти, більше того - подружньою парою, чия любов і породила все живе на світі. Бога Неба, Отця  всього сущого, називають Сварогом. Це ім’я сягає до вікопомного древнього  слова, що означає «небо»,  а також  «щось сяюче, блискуче».  Вчені відзначають, що інше ім’я Неба було Стрибог - в перекладі на  сучасну мову «Батько-Бог». Недарма дядька по батькові на Русі  називали «стрий». Легенда розповідає, що колись Сварог подарував людям  ковальські  кліщі, навчив виплавляти мідь і залізо і встановив найперші закони, зокрема, наказав кожному чоловікові мати тільки одну дружину, а жінці - одного чоловіка.
Як же називали слов’яни велику Богиню Землі? Деякі вчені вважають, що її ім’я - Макошь. «Ма-» - зрозуміло, мати, мама. А ось «кошь»?  Давайте згадаємо: гаманець, де зберігається багатство, Кошари, куди заганяють живе багатство - овець.  «Кошовий» називається ватажок козаків, «Кошем» ще називали жереб, долю, щастя. А також і короб, великий кошик, куди складають  зібраний урожай - земні плоди, адже саме він становив багатство, долю і щастя стародавньої людини. Ось і виходить: Макошь - Загальна Мати, Господиня Життя, дарувальниця Урожаю. Одним словом - Земля.
Сидячи на затишному горбочку, порослому квітучими медоносними  травами, наш язичницький предок відчував під собою живі, теплі  коліна Матері Землі. А з висоти на нього був спрямований строгий і ласкавий погляд Неба - Отця-Бога
Бога Сонця називали Дажбогом (або, у іншій вимові, Дажбог). Це не від слова «дощ”, як іноді помилково думають, це означає – «дає Бог», «подавач всіх благ». Слов’яни вірили, що Даждьбог їздить по небу на чудовій колісниці, запряженій четвіркою білих коней золотогривих із золотими крилами. А сонячне світло походить від вогняного щита, який Даждьбог возить з собою. Вночі Даждьбог із заходу на схід вимірює нижнє небо, світячи Нижньому Світу. Двічі на добу (вранці і ввечері) він перетинає Океан-море на лодьї, запряженій водоплавними птахами – гусьми, качками, лебедями. Тому наші предки приписували особливу силу оберегам (це слово походить від дієслова «берегти», «оберігати» і позначає амулет, талісман) у вигляді качечки з головою коня. Вони вірили, що славний Бог Сонця допоможе їм, де б він не знаходився – в Денному Світі чи  в Нічному, і навіть по дорозі з одного в інший.
Ранкова і Вечірня Зорі вважалися сестрою і братом, причому Ранкова Зоря була Сонцю дружиною. Щороку, під час великого свята літнього сонцестояння (нині відомого нам як Іванів день), урочисто святкувався їхній шлюб.
Слов’яни вважали Сонце всевидячим оком, яке суворо наглядає за моральністю людей, за справедливим дотриманням законів. Мабуть недарма в усі часи злочинці очікували настання ночі, ховаючись від правосуддя – не тільки земного, а й небесного.
А священним знаком Сонця з незапам’ятних часів був …хрест!  Його, до речі, неважко побачити, якщо подивитися, примружившись, на Сонце.   Чи не тому християнський хрест,так схожий на найдавніший  язичницький символ, і прижився  настільки добре на Русі?  Іноді Сонячний Хрест обводили кружечком, як колесо сонячної колісниці. Такий  хрест що котиться називається свастикою.  Вона бувала звернена в одну або іншу сторону, залежно від того, яке Сонце хотіли зобразити - «денне» або «нічне». Між іншим, не тільки  в слов’янських легендах чаклуни,  творячи свої заклинання, ходять «посолонь» (тобто за Сонцем) або«протисолонь», залежно від того, добрим чи злим будуть  їхчари. На жаль, свастика  була  використана у фашистської символіки і у більшості людей викликає огиду тепер: бо це- фашистський знак!
Перун – слов’янський Бог Грози, Бог грому і блискавки.  Його уявляли немолодим   розгніваним чоловіком з рудою що  клубочеться бородою. Відразу відзначимо, що руда борода – неодмінна риса Бога Грози. Чи треба говорити, що вогненно-золотий колір бороди Бога Грози аж ніяк не випадковий!
Волосся ж Бога Грози уподібнювалися грозовий хмарі – чорно-срібні. Недарма статую Перуна, яка стояла колись у Києві, описано в літописі так: «Голова сєрєбряна, вус злат».
Ім’я Перуна дуже давнє. У перекладі на сучасну мову воно означає «Той, хто сильно б’є», «нищівний». Деякі вчені вбачають зв’язок імені Бога Грози з такими словами, як «перший» і «правий». Що стосується «першого», то Перун дійсно був найголовнішим Богом у язичницькому пантеоні Київської Русі і, ймовірно, старшим сином Сварога. Не позбавлене сенсу і зближення його імені з «правим».Бо ж Перуна вважали наші предки засновником морального закону і самим першим захисником Правди.
Відчайдушно гримить по нерівностях хмар мчить Перунова колісниця – ось звідки грім, ось чому він «прокочується» по небесах. Втім, на цей рахунок побутували різні думки. Ще говорили, що грім і блискавка – відлуння і відблиск ударів, якими Перун нагороджує небесного Змія, що прагне знову пограбувати Богів і людей – викрасти Сонце, худобу, земні і небесні води  А у віддалену давнину вважали, що насправді грім – це «клич любові» на святе весілля Неба із Землею: відомо ж, як добре все зростає після грози…
Третім братом Сонця і Блискавки, третім сином Неба і Землі для древніх слов’ян був Вогонь. До цих пір ми відчуваємо особливе почуття, говорячи про «вогні рідних вогнищ» – хоча у більшості з нас вдома вже  не вогнища, а газові або електричні плити.
Під час трапези Вогонь пригощали першим і найкращим шматочком.  Чи це  мандрівник, чи зовсім чужа людина, ставав «своїм», варто було йому обігрітися біля вогнища. Його захищали, як рідного. Нечиста сила не сміла наблизитися до Вогню, зате Вогонь був здатний очистити що-небудь осквернене. Вогонь був свідком клятв, і ось звідки звичай стрибати парами через багаття: вважалося, якщо хлопець і дівчина зуміють перелетіти через полум’я, не розчепивши рук, – значить, їх любові судилося довге життя. Та й саму любов чоловіка і жінки вважали подібною Вогню. Недарма ми по цю пору говоримо: «Любов спалахнула в їхніх серцях …»
Як звали Бога Вогню? Деякі вчені вважають, що західні слов’яни, які жили по південному березі Балтійського моря, називали його Радогості (Радіге). Але вирішальне слово поки не сказано. Найімовірніше найперше, ім’я Бога Вогню було настільки святе (ще б пак, адже цей Бог жив не де-небудь на сьомому небі, а безпосередньо серед людей!), через що його намагалися якомога рідше вимовляти вголос, замінювали іносказаннями. А з часом воно просто забулося …
Вище сказано, що світлий ірій вважався в древніх слов’ян джерелом всілякого життя, прабатьківщиною рослин, птахів і звірів. Були й Боги, особливо «відповідальні» за процвітання і приплід усього живого в природі, а також за збільшення роду людського, за шлюб і любов між людьми. Це – Рід і Рожаниці, що згадуються в давньоруській літературі.
Вчені давно сперечаються про те, наскільки важливу роль відводили слов’яни Богові на ім’я Рід. Деякі стверджують, що це дрібне «сімейне» Божество на зразок Домовика. Інші, навпаки, вважають Рода одним з найважливіших, верховних Богів, які брали участь у створенні Всесвіту: згідно віруванням древніх слов’ян, саме він посилає з небес на Землю душі людей, коли народжуються діти. Крім того, дослідники пропонують звернути увагу, скільки найважливіших слів походить від кореня «рід», співзвучного імені цього Бога: рідний, урожай (а що могло бути важливіше для древньої людини!), Батьківщини, природи.
Про Богиню Роженицю говорять звичайно в множині. У стародавніх рукописах про них сказано коротко, лише згадані хліб, мед і «сир» , які приносили їм у жертву. Втім, рукописи були складені діячами православ’я з метою відвернути недавніх язичників від шанування колишніх святинь, так що в них важко знайти докладні і точні описи. Через упокорення цих відомостей деякі дослідники минулих років звикли бачити в Рожениці численні, безликі Божества жіночої статі, що допомагали в різних жіночих турботах і роботах, а також при народженні дітей. Однак сучасні вчені прийшли до висновку, що Рожениць було дві: Матір і Дочка.
Рожениця-Мати зв’язувалася слов’янами з річним періодом родючості, коли дозріває, важчає, наливається врожай. Цьому цілком відповідає образ зрілого материнства: згадаємо – плодоносну Осінь художники звичайно зображують немолодою жінкою, доброю і повнотілою. Це поважна господарка будинку, мати численного сімейства. Давні слов’яни дали їй ім’я Лада, і з ним пов’язано, мабуть, не менше слів і понять, чим з Родом. Всі вони мають відношення до встановлення порядку: «ладити», «налагоджувати» і так далі…
Але сфера діяльності Лади аж ніяк не обмежується хатнім достатком.  Деякі дослідники визнають Велику Ладу матір’ю дванадцяти  місяців,  на які поділяється рік. Але ж місяці, як ми знаємо, пов’язані з дванадцятьма сузір’ями Зодіаку, які, згідно  астрологічної  науки, впливають на людську долю! …Таким чином, наприклад, Скорпіон і Стрілець - надбання нетільки закордонної (неслов’янської) культури, як ми звикли вважати. А Лада з’являється перед нами не  просто  Богинею літа, домашнього затишку і материнства, вона пов’язана ще із загальним космічним законом. Ось який «примітивний», «варварський» культ!
Була й Богиня на ім’я Леля - дочка Лади, молодша  Рожениця. Може тому дитячу колиску часто називають«люльою», а ніжне,  дбайливе  відношення  до дитини передають  словом  «леліяти».  Лелека,  нібито приносить дітей.  А саме дитя і зараз іноді називають ласкаво «Лялечка». Так і народилася слов’янська Леля - Богиня  трепетних  весняних паростків, перших квітів, юної жіночності. Слов’яни вважали, саме Леля піклується  майбутній урожай. Лелю-Весну урочисто «закликали» - запрошували в гості, виходили зустрічати її з подарунками і частуванням. А спочатку запитували дозволу в Матері Лади: чи відпустить дочку?…
Звісно, життя древньої людини далеко не завжди була легкою. Траплялися й прикрощі, і нещастя, що наводили на думку про злих надприродних істот, що стоять за ними. Адже й сьогодні подібні думки нас не минаютьть! У західних слов’ян таким втіленням зла був Чорнобог: це ім’я справді говорить саме за себе. Відомо, що його статуї були чорного кольору, з срібними вусами. Чи вірували в нього  предки  українців і білорусів достовірно не відомо. Волиняни точно знали
злу Богиню на ім’я  Мара.  Її пов’язують з темрявою, морозом і смертю.  Дійсно, її ім’я однорідне  таким словам, як «мор», «морок», «марево», « «морочити», «смерть»…
Легенди розповідають, як Мара зі злими поплічниками щоранку намагається підстерегти і погубити Сонце, але всякий раз в жаху відступає перед його променистою міццю та красою. Нарешті, солом’яне опудало, яке й досі де-не-де ще палять під час свята давньої поганської М”ясниці, в пору весняного рівнодення, належить безсумнівно Марі, Богині смерті та холоду. Кожну зиму вона ненадовго бере владу, але навіки утвердитися їй не дано: знову і знову торжествують Сонце, Життя і Весна …

Немає коментарів:

Дописати коментар

Новости

Прихильники

Мій список блогів