На Сарненщині

Posted on 02.05.2012 | Залишити коментар | Редагувати

 

 

 

 

 

 

1 Vote

Коли говорять про природу Сарненщини, згадують Полісся. Мабуть  кожен українець повинен хоч раз побачити Полісся, відчути і зрозуміти цей край.

Відмітна основна риса у цьому краї  така; на Поліссі люди підтримують один одного.Тут  болота і дуже непросто добиратися з одного місця в інше. Якщо сусід не допоможе, можеш залишитися один на один з природною бідою, особливо навесні, коли сніг починає сходити. Тому тут всі стоять один за одного!

Живуть тут цікаві люди, які розмовляють своєю мовою, схожою на українську, російську і білоруську,  і навіть  на польську одночасно. А природа в цьому краї просто зачаровує своєю невинністю.

Полісся Сарненщини  за своїм складом неоднорідне, кожне село живе тут по-своєму.  На Поліссі до сих пір на весілля збирають до півтори сотні осіб. І свято проходить з усіма обрядами і традиціями: викупом нареченої і багатьма прислів’ями про щасливе сімейне життя. Тут також кричать «гірко!”, щоб молодим після жилося солодко. Весілля обов’язково роблять таким святом – щоб було не гірше, ніж у сусідів!

Справжнє  Поліщуцьке життя можна побачити тільки у великих приміських селах, таких як Немовичі, бо малі села, які знаходяться далеко від районного центру , помалу вимирають, і це  своїми очима можна побачити  на прикладі Гути Перейми. Колись її життя текло, як повноводна ріка, зовсім як в  Немовичах. Вся сім’я прокидалася рано. Справлялися по господарству.Батьки відправлялися на роботу, діти – в школу. Влітку боролися за урожай, взимку рятувалися від холодів. Сільський клуб був місцем зустрічей і перших побачень …

Тепер тут дуже тихо. Зрідка побачиш, як на лавках сидять бабусі. Проїжджаєш по залізниці і бачиш будинки, будинки, будинки … Видно, що більшість вже пустує, покосився паркан, давно відірвана хвіртка … Найголовніше змагання тепер не за врожай, а з пияцтвом. На вихідних рух в селі трохи оживає, тому що приїжджають діти і внуки з міст. Старенькі їх чекають з ранку.Визирають на дорогу. Зовсім мало залишилося дідів…, бо ж «якщо сільський дід залишається один, йому складніше, ніж самотньою бабі, – і з господарством, і просто нудно дуже.

У Немовичах, що стало вже звичайним в кожному будинку є телевізор, але селянам  недостатньо просто подивитися «Новини» – треба обговорити їх і з сусідами. І часто можна почути, що світ котиться невідомо куди …

Особливо охоче баби з дідами згадують молодість. І хоча приводиш аргументи, що жилося тоді більш складно, що було мало можливостей, – не погоджуються. Здається, вони знають точно – раніше було краще. І добре пам’ятають історію свого села. Отож розповідають, як поневірялися у війну, як після війни   заганяли їх в колгосп. Як боялися люди за своє господарство, як під страхом виселення на Сибір, добровільно створили колективне , як тоді казали – нічиє господарство

Порозмовлявши зі старшими  немовичанами, переконаєтесь, що у поліських селах ніколи не говорили по-українськи. Тут відчувається, що у поліщуків  мова – окрема, не схожа ні до російської, ні до білоруської, лише трохи схожа  до української.   Так склалося історично, що на їхню мову вплинули і російська, і польська, і українська мови, і навіть ідиш. І чим ближче село до кордону з Білоруссю, тим більш чітко відчувається вплив мови сусідньої країни.

Природа Полісся вражає своєю самобутністю і невинністю. Сучасне Сарненське Полісся  не лише найкрасивіше, але й  економічно розвинутий регіон Західної України.