Сінокіс за Случем

 Ще зорі сипались у роси,        
Ще темніє ніччю ліс,
А вже дзвенять у лузі коси,
За Случем вирує сінокіс


Ще не червоніє сонця схід,
Води ще не почата бочка,
А косарі один за одним вслід
Скосили вже пів горбочка


Коли ж проміння золотаве
Луг зелений залило,
Птахи від спеки постихали,
Так сонце смажило й пекло


Не хотіла пастись і скотина
Вона вперто рвалася туди,
Де за осокою у долині
Манило дзеркало води


І тільки коси вигравали,
Безперестанку стелилися вали,
Трави багато, часу мало
Боги на сінокіс цей відвели


Потомились косарі, прилягли біля долини
Потекла розмова, спалахнули жарти,
Випити в кущах, сховавшись в тіні
Води можна зо дві добрих кварти


Можна милуватись співом птичим,
Спостерігати працю бджіл,
Дивуватись світом таємничим,
Що чарує звуками довкіл


Вже перша зірка вечорова
Зійшла над заходом жарким
І з покосів трава медова
Дихнула сіном запашним


Старші на небо поглядали,
Чи можна сіно досушить,
Молодші коси вже клепали,
Щоб раненько знов іти косить