Вклонюся

 

 Вклонюся рідному краю

За юначі роки і першу любов,

За луги зелені розмаю,

За батьків, з роду яких я пішов

 

Вклонюся і сонцю, і землі,

За теплу ласку, й золото зерна,

За радощі велики і малі

Що мені дарує рідна сторона,

 

Бо ніщо не миле так для серця,

Як рідний край, де я ріс.

І та вода, що вип”ю із відерця,

В час, коли у лузі грає сінокіс

 

Коли блистять роси на покосах,

А у небі жайвір зависа.

Не забути те дитинство босе,

І яка тяжка була коса,

 

Як косив траву і сіно я згрібав.

По покосах марево котилось,

З чола піт рясний стікав,

Косив, косив, а трава все колосилась

 

Стерня колола босі ноги,

З тих пір довгий час пройшов,

Усе вплелось  в мої дороги,

Але додому повертаюсь  знов і знов…