Translate


Баннер

Интернет реклама

Баннер

Шукати в цьому блозі

четвер, 26 січня 2012 р.

ТОМУ Й НАЗВАНО ТОЙ КУТОК - ГРЕМ"ЯЧЕ

Цей давній, прадавній хрест пережив, перевікував не одне покоління немовицьких  полісян.
Вріс він у землю посеред села. Стояв на розвилці доріг, геть на голому місці.І звідкіля б не дули пронизливі поліські вітри - розгонисто разючі взимку чи палючі в літню спеку терпким духом зіпрілого на жарі полину й чебрецю, на їхньому  шляху ставав вказівником пам"ятної сільської події - кам"яний хрест.

Зверху хрест був ржавий і в ясні сонячні дні відливав наче в застарілих плямах крові, а внизу весь був опоясаний зеленим в"їдливим, таким древнім, мохом.
Коли і як він опинився тут- про це мешканцям села достеменно не відомо. Кожен сільський мудрець  висував свою версію.
Дід Макар, авторитетно заявляв, що той хрест святий. Бувши ще босоногим пуцьвіринком, він на власні вуха чув від свого батька Олексія, а той від свого - Степана, дуже цікаву історію.
Отож, було це ще за часів Степанового прадіда Савки. Зірвалася з неба зірка й гахнула прямо посеред села, так тарахнула громом, що навіть в сусідніх обійстях в один момент завалилися всі хати-мазанки, а люди поглухли й зляку оніміли. Тому й названо той куток села - Грем"яче.
Коли хрест пустив тріщини; сільські "мудреці" узріли в цьому дурне знамення, а старезний й зроду неголений Савка, тому дуже подібний на святого Миколая, піднявши до неба поблідлі, колись блакитні очі, настороживши хрящуваті вуха і багатозначно перебраючи пальцями бороду, з непідробленим острахом промовив:
- Ох і натерпимося ми біди! - І, продовжуючи щось видивлятися у прогалинах між хмарами, що клубилися передгрозовою суєтою, вже принишклим голосом, начебто для себе, додав:
- Ще пом"янете моє слово..., бо тяжкі й непрості часи чекають на нас!
Задовго до цього Савчиного пророцтва, у ХУ столітті, як саранча, як подих чуми на безборонні волинські землі, позначаючи свій шлях кров"ю й пожарищами, сунула татарська орда...
Весна тоді видалася ранньою. По долинках і шляхах стояли великі сині калюжі. У них вдень відзеркалювали хмари, а вночі- променисті зорі і погнутий, мов серп, щербатий місяць.
Народ неспіша виходив з церкви і розсипався по вигону барвистими плямами. Був яскравий сонячний день останнього весіннього місяця громовика - мая. Жадібно всмоктувала земля життєдайне тепло, тяглося до сонця своєю порослю. Співала земля, гули джмелі, дзвеніли комари кришталевим дзвоном, падали з дерев майські хрущі. Білокрилими річковими чайками пливли, громадячись примарними горами, білі хмари...
Народу товпилося багато, як завжди на Проводи. Треба було після панахиди справити за старовинним дідівським звичаєм поминки на могилках.
І раптом, на дорозі, в сірій хмарі куряви залопотіли яскравими барвами шапки й жупани вершників. Селяни вмить застовпіли. Бо ж у ті часи поява чужої людини була не тільки приємною зустріччю: це було єдине джерело новин, а потім довго, довго в селі не вщухали розмови про таку зустріч...
- Запорожці - зауважив хтось.
- Ні, начебто поляки.
- Ти що дурний? Де ж ти бачив, щоб у запорожців було пір"я на шапках!, - посміхнувся Савка.
- Матінко Божа! Це ж пан Курбський!
Юрба заворушилася. Поява пана нічого доброго не віщувала. Жінки підхопили на руки дітей, а мужики зтовпилися під церквою, біля самого ганку і спідлоба дивилися на панський потч, який наближався досить  швидко.
Пан Курбський щільно наблизився до селян і спритно зупинив коня. Не привітавшись, ткнув пальцем у юрбу
 -Слухайте!- різко гаркнув пан.- Значить так, передайте всім зміст цієї королівської грамоти.
 При згадці "королівська грамота" селяни познімали шапки і привіталися, однак пан не відповів взаємністю. Манірно розкрив скриньку і витягнув ясно-жовтий пергамент  з печаткою на шнурі.
Залунав різкий голос пана
Я, Зигмунд ІІІ - з Божої ласки круль польський, великий князь литовський, руський, пруський і мазовецький за геройські подвиги у московському поході учинив Курбському А.чиню  велику ласку і землю жалую у вічне володіння по Прип"ять від річки Случ, де вона текти починає...
Селяни глянули на пана й перезирнулися і знов понурили голови.
-Чули? - грізно вигукнув Курбський.
-Оцей пан,- показав він Кошевського - буде вам за управителя. Завтра він запише вас до реманенту разом з худобою і всім, що у вас буде виявлено. А ви працюйте,як належить хлопам, і коріться йому.
-Зрозуміли?
Пан виявився не простеньким шляхтичем, не з бідних. Знайшлися у нього і гроші, і коні, і реманент. Він пригнав з Білої Русі хлопів зі своїх тамтешніх маєтків, набрав військовий загін із колишніх лісовичків з під Луцька і поселив їх на краю села. Поселенцям пан пообіцяв двадцять років волі, а за землю під хати, огороди та луги наказав поле орати та збирати врожаї, а йому віддавати десяту частину з кожного врожаю.
Разом з поселенцями появилися й жиди...
- Нічого,- міркував собі. - Трохи попанькаюсь з цими полісянами. Прийде час, і я візьму своє, хай тільки освоять цей болотистий край...
І закипіла робота. Радісно дихали надслучанським вітром землероби-білоруси. З дитинства стогнали вони на панщині і навіть ця напівволя на двадцять років здавалася їм, якщо не раєм, то чимось подібним до нього. П"ять днів на тиждень ходили вони на панщину, возили цеглу й камінь,місили глину, різали дошки, тесали дерево, будуючи собі злиденне житло. Так появився в  селі  ще один куток  - Кошево.
Невдовзі  у селі виріс гарний маєток із міцними кам"яними мурами, вежами й альтанками. Потім збудував пан шинок та млин. У шинку була горілка на ту ж саму ціну, що й скрізь, але дещо ліпша, тому селяни з околишніх сіл посунулися у немовицький шинок. У млині мололи всяке збіжжя й дерли крупи і вийшло само собою, що весь урожай поплив до пана.
Село стало гміною. На 1629 рік  у селі налічувалось 59 дворів). А “Словник географічний королівства Польського, виданий у 1902 році свідчить, що у селі налічується 239 обійсть, 1411 жителів. (З них 3 католики, 100 євреїв), дерев’яна церква, школа./ Управління – гміннеНемовицька гміна (адміністративно-територіальна одиниця Польщі) об’єднувала 16 населення пунктів.;

  • фільварк Бердуша,село Доротичі,колонія-хутір Орловський,село Глушиця,колонія Язвінка,фільварк Юзефпол,колонія Яновка,село Карпиловка,село Карпиловська Рудня,село Катериновка,село Константиновка,село Немовицька Гута,млин Немовицька Рудня,село Немовичі-гмина,хутір Ольшаниця,колонія Плоске,фільварк Перовка,хутір Пожога,фільварк Сарни,село Сарни.,село Зносичі. 
 Керували гміною  голова і секретар.

   

   Пізніше всі питання вирішувала волость. Їй підпорядковувалось 6 сіл:с.Немовичі,с.Доротичі,с.Карпилівка,с.Катеринівка,с Зносичі,с.Сарни.

 Суддями були  представники з кожного села. Городовий – на всі села. Управа волості знаходилась в Немовичах,навпроти церкви...

І потягнулися в краї і відповідно у селі роки однакові, схожі й скучні. За тими роками забулося, що треба прагнути чогось високого й мудрого: за тими роками слава мине бо не вічна. А створіння божі- ці по образу і подобію сотворені - житимуть тільки тому, бо не жити не можуть, існуватимуть, як існує звір, птах чи дерево... Одним словом голота. І ця голота століттями буде вимагати у кобзарів, щоб славили її-голоту, її відчайдушну бідність і не тільки матеріальну. І навіть, коли ця голота сміялася, то в тому безжурному, на перший погляд сміхові вчувалася давня туга за людським життям...

3 коментарі:

  1. Є.П.Ющик по телефону розповів наступне:
    "За селом, зі сторони Зносич був Михнівський хутір, де жив й хазяйнував рід Михнових. Всі були учасниками ОУН і взимку 1945-го всі були вислані десь в Сибір.Колядко, який теж був висланий,розповідав,що по дорозі в табори, у поїзді їх застав Великдень. Попом для посвячення умовних пасок арештанти обрали Міхнова...
    За Михнівкою знаходилось польське поселеня осадників - Буда. Їх всіх було вислано до Сибіру після "Золотого вересня" 1939 року...
    Між кладовищем і Михнівкою знаходилась Видумка, чому так вона називається - не знаю. Не знаю нічого і про Забронище, я таким колись не цікавився. А шкода!...
    Сільський куток Вистрив /Острів/ називався тому, що під час повені залишився не залитим лише острівок землі протяжністю від Лойничиних /Савчиних/ до Турка. Тодор і Ронтік приліпили свої обійстя пізніше.

    Хміль. На своїй землі пан вирощував хміль.
    Комітетський куток тягнувся від ященщиних до церкви. Називався він так тому, що навпроти церкви був польський постерунок, а після 17 вересня 1939 року був "комітет". Звідси й - Комітетський

    Там де зараз школа були гумна /комори/а пізніше стадіон.

    Панський маєток знаходився на місці Ященок і простягався в бік церкви.

    Біля контори, там, де за радянських часів був павільйон "Хвиля":за цим павільйоном на всьому пагорбі у бузкових кущах було польське кладовище, посеред якого стояв костьол".

    ВідповістиВидалити
  2. Земляки-немовичани продовжіть статтю...

    ВідповістиВидалити
  3. Реєструйтесь в Гугл і коментуйте...

    ВідповістиВидалити

Новости

Прихильники

Мій список блогів