Translate


Баннер

Интернет реклама

Баннер

Шукати в цьому блозі

середа, 18 січня 2012 р.

ЦЕРКОВНІ УНІЇ СПОНУКАЛИ ДО СТВОРЕННЯ КОЗАЦТВА

У лютому місяці 1386 року трапилися  історично визначні для Литви, Південної Русі і Польщі події, що пізніше стали називати  польсько- литовською династичною Унією.
Ягелло, князь литовський женився на юній королеві польській Ядвізі . Саме  через цей шлюб до цього чужі народи по вірі,плоті і мові об"єднались в одну державу під назвою Річ Посполита /Загальна справа/


Унія 1386 року створилась  заради  спадкового "інтересу"  двох держав й заради попередження небезпеки  Польщею з боки Литви. Ця обставина  торкнулася і  західноруських земель, які в складі Литви підпали під Польщу. З цього часу почали насаджуватися зовсім інші порядки, поляки за будь яку ціну намагались асимілювати собі і в праві, і в суспільстві свою культуру. Ягелло задобрював юну королеву, щоб там не сталося, даруючи польським  панам й підпанкам надто широкі права і вольності. Дещо пізніше Ягелло переніс такі права й на литовське дворянство, а особливо на тих, хто прийняв хрещення по католицькому обряду, вони зрівнялися у правах з польськими панами.
Після Унії 1386 року Ягелло царював понад сорок літ і весь цей час переймався міцним союзом між  литовцями з поляками, при цьому намагаючись одних і других порівняти у правах, вважаючи це єдиною змогою удержати владу за своїми наслідниками. Завдяки чому, саме у цю пору у Литовському князівстві окріпли сейми, з"явились могутні магнати, розвинулась дрібна помісна шляхта. Все це різко поміняло державний устрій. Зміни торкнулись  й західноруських земель: за постановою 1386 року були обмежені шлюби православних; литовець-католик міг шлюбитися лише на католичці, було заборонено брати за жінку - руську дівчину, і якщо колишня Литовсько-Руська держава була об"єднана, то  тепер литовці, стаючи  католиками, ополячувалися й почали вороже відноситись до руснаків /руських/...
До литовсько-польської династичної Унії 1386 року сільська община з її копними судами потрапила у жалюгідний стан. З переходом Русі під владу новоствореного  королівства общинні землі помалу були приєднані  до королівських маєтностей, віддані поміщикам або подаровані  церквам і монастирям. З часом сільська громада була позбавлена права поземельної власності, права власного суду і замість цього общини були віддані на на королівський суд, а в окремих випадках і на страту володарюючими литовсько-польськими панами, і в кінці-кінців перетворились на безправних рабів. Влада не визнавала до відношенню до руського населення ні прав ні людської поваги, ні свободи віри й совісті. Така дискримінація спонукала запеклій ворожнечі між руськими і шляхтичами.
Ворожнеча значно посилилась, коли через 183 роки, тобто у 1569 році, в липні п"ятого дня, старанням і волею польського короля Сигізмунда ІІ між Литвою і  Польщею відбулася Люблінська Унія, тепер уже політична. По цій унії уся Південна Русь, тогочасна Украйна /нинішні Київська і Полтавська області/, Волинь і Поділля були від"єднані  від Литви і приєднані до Польщі Так Украйна, або древня Києво- Переяславська Русь стала рівною між рівними і вільною між вільними...
Для управління новоствореною державою  було призначено трьох рівноправних гетьманів: польського, литовського і руського. Фактично ж цей акт об"єднання, був актом нерівності й актом величезного насилля з боку Польщі над Украйною, хоча й основною формулою цього документу: " Киев был и есть глава и главный город Русской земли, а Русская вся  съ давних временъ присоединена, вмъстъ с другими членами..."
 Усе просте народонаселення Украйни  було віддане у беззаперечну власність польсько-литовським зполяченим руським панам, князям і боярам, які дотепер володіли ними тільки з обмеженими правами.
Що ж відносно козацтва, то для  нього не знайшлось навіть якогось суспільного прошарку, до якого можна було б причислити козаків.Справа в тому, що у Польщі того часу існували 3-и соціальні стани: шляхтичі, холопи й міщани.З цього випливає, що козацька громада з її незалежним устроєм й виборчими початками не відповідала ні одній категорії суспільства.Отож козаки зовсім залишилися зайвими, а ініціатор унії король Сигізмунд сприймав козацьку проблему,як перешкоду в управлінні державою.До того ж король боявся козаків, хоча час від часу вони йому були потрібні для ведення війни.Коли ж не було війни, то козаки використовувались лише в якості прикордонної сторожі...
Негативне відношення поляків до козаків значно посилилось у 1575 році, коли татари вдерлись на Поділля і дійшли до самої Волині.Величезний простір сорок миль у довжину і двадцять шириною, був спустошений до тла. Цілими залишились лише фортеці , замки й панські обійстя укомплектовані гарматами.
Літописець Оржельський нараховує 35 тисяч полонених русичів, до 40 тисяч захоплених коней, до півмільйона рогатої худоби і без рахунку овець. Тоді поляки звинуватили козаків у тому, що вони не тільки накликають на Польщу незгоди війни, але й навмисне пропускають татар через Дніпро, щоби потім відбити награбовану здобич.Після цього у Польщі про козаків заговорили,як про носіїв ворожнечі і шкоди для держави, яких необхідно знищити.Звісно й козаки не сиділи склавши руки.Вони об"єднавшись з простим народом посполитих стали силою відстоювати свої права. Стали збиратись в компанії й тікати на Запоріжжя, яке за дніпровськими порогами, островами й плавневими хащами не були під владою панів...
Коли ж  у 1620 році, ведучи війну з турками, поляки потребували допомоги козаків, то їх відношення різко змінилося.А козаки теж  забувши про минулі утиски, стали під знамена коронного гетьмана і вирішили хід війни на користь поляків. Зате, в подяку, у Хотинському договорі від 1620 року козакам було заборонено  "гуляти"  по Чорному морю й нападати на мусульманські маєтності...
Але ж хіба  можуть існувати козаки без війни? Як же воювати, коли польська влада рішуче заборонила, що ж тоді робити? Природньо; повернути свою зброю проти того, хто заборонив воювати  з мусульманами...


 Козаки утікаючи із суспільного  пекла на Січ  попадали  у  пекло природнє...

Прочитавши “Розповідь Папроцького”, у якому досить виразними рисами   і контрастними тонами змальовано місцевість, де осіли запорізькі козаки, стає зрозумілим, чому вона називалася “Диким полем”, яке не належало нікому. Це були місця спустошені саранчою, віддалені від поселень так далеко, що людина могла померти від далекого переходу. Правда в деяких місцях водилося безліч риби й дичини. І сюди могли прийти дійсно відчайдушні й непокірні,  до краю зубожілі люди з  твердою силою волі. Козак і злидні – це надто близькі поняття.
Малороси-літописці і польські письменники Схарактеризували запорізькі степи, як особливо непривітні і страшенні для людей. У польських письменників минулих століть вся козацька земля сприймалась “Диким полем” або  ”Чисто полем” чи “Пусто полем” Украйни і характеризувалась страшною спекою літом, лютими морозами з пронизливим студенним віторм зимою, повальними хворобами, мором, саранчою, мошкою і диким завиванням вовків-сіроманців.
Переважна більшість з названих бід- посухи мор і саранча- повторювались щороку і були нездоланною бідою для низовиків.
В 1575 році літо в запорізьких степах було настільки спекотне, що від спопеляючи палючого сонця трава геть вигоріла, річки пересохли, у багатьох місцях через Дніпро навіть вівці в брід переходили, а плавнями татари без перешкод нападали на обійстя козаків.
Самуїл Зборовський, власник міста Злочева, Львівського повіту, йшов у 1853 році зі своїм загоном по Дніпру для об”єднання із Запорізькими козаками з метою спільного походу проти Кримського хана втратив від саранчі 300 коней і багато людей попухло….
Про цю ж пошесть розповідав інженер Боплан: ” Безкінечні хмари саранчі в Украйні нагадують мені наказання послане Всевишнім. Я бачив як величезними чорними хмарами в 5-6 миль в довжину і 2-3 милі в ширину, і де тільки ці хмари пронесуться, там через дві години не залишається навіть травинки. Біда стає ще страшнішою в триста разів, коли ця ненажерлива пошесть не пропадає до осені”…
З багатьох кліматичних незручностей Запорізького краю мабуть найголовнішим був страшенний пронизливий до кісток холод взимку. В цих сурових місцях не захищених ні ліском ні горбами особливо відчувалася і  спопеляюча спека влітку і зимова ненависна студінь.
Але які б не були зручності чи незручності цього не затишного і суворого краю, для козаків він був рідною завітною землею. І чим страшнішим і непривабливим він казався  для інших тим спокійніше було для козака.
Недоступність Дніпра, ця первозданна дикість місць, цей страх неозорих  безлюдних просторів й притягували безстрашних і вольнолюбивх непокірних молодців зі всіх земель Украйни. Саме тут знаходили вони прибіжище і захист. Сюди не досягали ні рука князя , ні рука пана, ані влада коронного гетьмана, навіть грізні універсали польсько-литовських королів…


Немає коментарів:

Дописати коментар

Новости

Прихильники

Мій список блогів