Для поляків українці найбільші вороги

Протягом 2009 року Музей Другої світової війни спільно із дослідницьким центром Pentor Research International здійснив одне з наймасштабніших досліджень колективної пам’яті поляків.

Усе почалося із дискусії на шпальтах польської преси. Сімдесята річниця вибуху Другої світової війни спричинила вибух емоцій: яким має бути новостворений Музей Другої світової війни у Гданську – місті, звідки все почалося у найжахливішій війні в історії людства.

Суспільство розділилося на прихильників “музею примирення” та тих, хто вважав, що така країна як Польща насамперед має дбати про пам’ять військової слави польського орла і польську мартирологію. Останні нагадували своїм опонентам, мовляв, тільки після того, як організатори музею потурбуються, щоб турист з Лондону або Відню дізнався про польський внесок у перемогу над гітлеризмом – тільки тоді можна буде розбудовувати експозицію універсальної тематики.

Проект Музею Другої світової війни у Гданську. Джерело: www.muzeum1939.pl

Саме після цієї дискусії організатори музею вирішили, що у основі експозиції мають лежати не тільки і не стільки дискусії істориків та публіцистів на тему війни, а у першу чергу – такий собі діагноз колективної свідомості: що поляки у масі своїй знають і пам’ятають про Другу світову війну.

Ця дискусія інспірувала дослідницький проект “Друга світова війна у пам’яті сучасного польського суспільства”. Його результати були опубліковані у більш ніж 600-сторінковому рапорті.

Такий рапорт був “голим” документом, який вимагав наукової інтерпретації. Це було доручено чотирьом провідним польським соціологам (Анджей Шпочинський, Барбара Шацька, Пьотр Квятковський, Лех М. Ніяковський), відомим у царині вивчення колективної пам’яті та двом історикам (Марчін Куля та уже згаданий директор Музею ДСВ Павєл Махцевіч). Результатом їх спільної праці і стала книжка “Між повсякденністю та великою історією”.

Автори проекту спробували зрозуміти, як поляки переосмислили досвід останньої великої війни, які події і люди закарбувалися у колективній пам’яті, на аптекарських вагах науки “зважили” які питання досі найбільше збурюють суспільство. І врешті-решт, вони спробували зрозуміти, як польське суспільство сприймає уроки війни для Польщі, Європи та світу.

Уроки війни, між іншим, були пов’язані із взаєминами поляків із іншими народами. І ось тут починаються найцікавіші моменти для українського читача. Адже поляки і українці мали складний досвід під час Другої світової війни. Дослідження як дзеркало відбило усі стереотипи щодо українців, що були закорінені у польській колективній свідомості. І сталося це у найнесподіваніший спосіб.

Одне із запитань пропонувало оцінити характер родинних спогадів про контакти із іншими народами за часів війни: з англійцями, німцями, росіянами, українцями та євреями. Три з них респонденти визнали ворожими. Далі цитата:

“Що вражає, на першому місці серед тих, про кого у спогадах згадували найгірше, опинилися українці, німці опинилися тільки на другому місці, а на третьому – росіяни”.

Отже, відповіді на це запитання розподілилися у такій пропорції: про українців зле згадують 63,8%, про німців – 62,6 %, а про росіян – 57% (Дані підсумовані за позиціями “погані” і “радше погані”. Див. таблицю).

Родинні спогади про контакти із представниками інших народів під час Другої світової війни. Якими вони є? Позначення таблиці: червоним – погані, рожевим – радше погані, жовтим – нейтральні, свілоблакитним – змішані, як добрі, так і погані, блакитним – радше добрі, синім – добрі Джерело: www.muzeum1939.pl