Translate


Баннер

Интернет реклама

Баннер

Шукати в цьому блозі

субота, 4 лютого 2012 р.

ІНОРОДЦІ


З початку року органи МВС не зафіксували жодного тяжкого злочину на ґрунті расової чи міжнаціональної ворожнечі, повідомили в Міністерстві внутрішніх справ. Міліцейську статистику підтверджує й моніторинг ЗМІ: останнім часом про напади на іноземців не повідомляли. На тлі 2007–2008 років, коли жертвами наці-скінхедів стали кількадесят вихідців із Азії та Африки, цьогорічна картина виглядає вкрай оптимістичною.

Європейські експерти б’ють на сполох: в Україні щороку зростає рівень ксенофобії. «Найнебезпечнішим для нас є те, що ми тепер боїмося за своїх дітей, які ходять до школи та в дитячий садок, – поскаржився представникам «Міжнародної амністії» Томас Лукаї, директор Африканської асоціації в Києві. – Немає жодних гарантій безпеки для наших дітей; на них можуть напасти й убити в будь-який час. Ми знаємо, що расистські групи мають адреси всіх біженців, шукачів притулку, мігрантів та інших небілих осіб, які проживають у Києві, й просто чекаємо своєї черги. Наразі ми боїмося стояти на автобусних зупинках або на станціях метро. Щодня нас залякують расистські групи». Правозахисники закидають міліції, що її співробітники вкрай неохоче переслідують нападників-расистів за відповідними статтями Кримінального кодексу, списуючи злочини на побутову агресію. Соціологи ж констатують: ксенофобія в нас у крові.

«ГЕНОЦИД» НЕОНАЦИСТІВ

Подоланню хвилі насильства проти іноземців передував безпрецедентний тиск західної дипломатії. Зокрема, торік амбасади Франції та США почали демонстративно застерігати своїх громадян, що, відвідуючи Україну, вони ризикують зазнати расистських нападів. Із 2007 року в силових структурах почали створювати міжвідомчі підрозділи з протидії угрупованням неонацистського та расистського спрямувань. Нещодавно ж Департамент інформаційних технологій МВС завершив розробку бази даних на активістів неформальних організацій на кшталт скінхедів, ультрас та нео¬фашистів. Лише в Києві тепер під постійним наглядом міліції перебувають 750 громадян, які виступають за «чистоту раси».

«Якщо за перші чотири місяці 2008 року було зафіксовано 45 злочинів (скоєних на расистському ґрунті. – Ред.), то решта 18 – аж за вісім місяців, – констатує Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи. – Вважаю, що це пряма заслуга діяльності відповідного підрозділу МВС. Також важливим проривом у 2008 році стало застосування до расових злочинів 161 статті Кримінального кодексу про розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Адже до 2008 року лише одного разу застосували цю статтю – до організатора погрому київської синагоги у 2002 році. А вже торік у провадженні по цій статті було 10 справ – дві по злочинах минулих років і вісім – по скоєних саме в 2008-му. До кінця року хвиля насильства трохи спала».

Утім, правозахисники ще не готові поставити владі «відмінно» за боротьбу з ксенофобією. «Україна досі перебуває на перехідній стадії від радянського суспільства до демократи¬чного, – за¬уважує виконавчий директор Міжнародної амністії в Україні Тетяна Мазур. – Відповідно, деякі системи державного управління ще «провисають», чим намагаються користуватися різноманітні радикальні угруповання». «Якщо поверхово дивитися на проблему протидії ксенофобії з боку влади, то, на перший погляд, усе гаразд – є відповідне законодавство й органи, що мають займатися його дотриманням, – розмірковує Аркадій Бужченко, голова правління Української Гельсінської спілки. – Але проблема в тому, як те законодавство впроваджують. У тій же міліції є негласні інструкції, які аж ніяк інакше, ніж ксенофобськими, не назвеш (зокрема, піддавати посиленим перевіркам осіб із неєвропейською зовнішністю. – Ред.). З одного боку, вона з ксенофобією бореться, з іншого – її ж породжує. Понад те, часто з вуст чиновників злітають заяви, які мають ксенофобський характер». Особливо тут «відзначився» очільник МВС Юрій Луценко, котрий відкрито виступає проти мігрантів із Кавказу та Східної Азії.

ХУТОРЯНСЬКИЙ РАСИЗМ

У Київському міжнародному інституті соціології дійшли парадоксального, на перший погляд, висновку. «Кількість злочинів на расовому ґрунті в Україні набагато менша, ніж у багатьох країнах Європи, – розповідає генеральний директор інституту Володимир Паніотто, – однак кількість людей із ксенофобськими орієнтаціями значно більша».

«Як на мене, можна говорити про певний ізоляціонізм українців, – розмірковує Ірина Бекешкіна, науковий керівник фонду «Демократичні ініціативи». – Ми ставимося толерантно до тих націй, які історично проживають на наших теренах. Мова передовсім іде про росіян та білорусів. Цікавий факт: до євреїв в Україні ставляться толерантніше, ніж до українців із діаспори».

Ще один незвичайний результат, який дали дослідження пані Бекешкіної, – найбільший рівень нетолерантності в селах, де здебільшого мігрантів узагалі немає. «Отже, там ставлення до іноземців ґрунтується радше на чутках, – резюмує вона. – Тобто це значною мірою упередженість». «У селі рівень ксенофобії на порядок вищий, ніж у місті, натомість рівень освіти на той самий порядок нижчий, – додає Володимир Паніотто. – Відповідно регіональний розподіл рівня ксенофобії також залежить від відсотка сільського населення в ньому – чим він вищий, тим більша ксенофобія». Однак це ще не означає, що представникам інших рас особливо небезпечно жити в сільській місцевості. Статистика свідчить: на інородців нападають переважно в мегаполісах.

Причому неонацистські неформальні угруповання, що стоять за цими нападами, зазвичай мають не¬українські корені. «Причина вибуху ксенофобії – хвиля, що до нас докотилася з Росії, – вважає Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи. – Адже більшу частину ксенофобських нападів здійснюють скінхеди, які роблять це за російськими рецептами та в тісному зв’язку зі своїми «колегами» з РФ. Ще торік ми помітили тенденцію: до нас усе частіше почали приїжджати російські ультраправі, які «вчать» наших скоювати подібні злочини системно».

«Найпершим витоком ксенофобських настроїв завжди є соціально-економічна ситуація, – переконаний Віталій Кулик, директор Центру досліджень громадянського суспільства. – Основне гасло сил, які виносять ксенофобію на свої знамена, – це те, що іноземці забирають наші робочі місця, руйнують наш генофонд, захоплюють сфери в побуті. Тобто брак чітких перспектив щодо покращення соціально-фінансового стану українців породжує ксенофобію». На думку Кулика, другий важливий фактор – достатньо могутня та розгалужена етнічна злочинність в середовищі мігрантів. «Її існування викликає незадоволеність більшості людей», – констатує Кулик.

Стосовно соціально-економічних витоків нетерпимості українців із Куликом погоджується голова правління Української Гельсінської спілки Аркадій Бужченко. «Те, що на початку 1990-х, попри ще більшу руїну, ніж зараз, рівень ксенофобії був нижчий, не дивує, – пояснює він. – По-перше, тоді ще ніхто не звик до процвітання, тому суб’єктивно не вважав себе надто бідним. По-друге, за період певної стабільності до України приїхало чимало економічних мігрантів – їх стало значно більше, ніж на початку 1990-х років. Вони стали набагато помітнішими, й тому викликають сильніше роздратування».

Правозахисник уважає це роздратування цілком логічним. «Люди, які приїздять сюди, мають інші традиції, інші уявлення про життя, тому вони повинні пристосовуватися до місцевих умов та правил, – упевнений Бужченко. – А якщо вони порушують закон, до них треба ставитися як до злочинців – не беручи до уваги те, що вони тут не народилися. Ті, хто приїжджає, має узгоджувати свою поведінку з місцевою культурою».

ЗВОРОТНА КСЕНОФОБІЯ


Расистське ставлення до інородців притаманне не лише титульній нації, а й мігрантам. У низці міст Західної Європи вже давно є квартали, куди людям із білою шкірою краще не заходити. Про прояву так званої зворотної ксенофобії вже говорять українські націоналісти. «Дійшло до того, що хлопці з моєї організації нещодавно бачили в Києві біля сумновідомого секонд-хенду на Шулявці чорношкірих із нашивками «Чорних пантер» (екстремістська організація, що проголошує вищість негроїдної раси. – Ред.), – розповідає голова київського осередку ГО «Патріот України» Сергій Бевз. – Не так давно біля того ж таки ринку жорстоко побили двох українських дівчат тільки за те, що вони були в камуфльованих штанях, і негри прийняли їх за скінхедів. Десь за рік до цього була ситуація в київському ж метрополітені, коли негр із ножем напав на двох білих хлопців – йому здалося, що вони якось «не так» на нього дивляться».

Про присутність, хоча й незначну, нетерпимості вихідців із Азії та Африки до нас говорять і незаангажовані експерти. «Є поодинокі факти ксенофобських актів щодо українців з боку мігрантів із далеких країн, – вважає Віталій Кулик. – Наразі це, в першу чергу, зневажливе ставлення до місцевого населення та побутові конфлікти». Також, за його словами, трапляються випадки утискання українців з боку румунів, русино-словаків і татар.

«Головним же елементом у зворотній ксенофобії є російська спільнота на нашій території, – стверджує Аркадій Бужченко. – Саме там – найбільше неприйняття українського на етнічному ґрунті».

«Зворотна ксенофобія в Україні дуже поширена, насамперед, з боку російської громади на Сході та в Криму, – каже Кулик. – Причому, тут наявні всі ознаки класичної хрестоматійної ксенофобії – є групи агресивно налаштованого некорінного населення, які, апелюючи до інтернаціональних цінностей, намагаються проводити ксенофобську політику стосовно титульного етносу. Якщо говорити конкретно, то це – групи «кауровців» в Одесі, в Донецьку – «Донецька республіка», «Русское содружество» в Севастополі тощо. Зазначу, що діяльність згаданих груп спрямована навіть не проти України як держави, а саме проти українців як етносу. Вони відмовляють українцям у праві називатися та бути українцями»

Андрій ЛАВРИК, Богдан БУТКЕВИЧ

Немає коментарів:

Дописати коментар

Новости

Прихильники

Мій список блогів