Що читаємо? Монографію Єгора Гайдара "Гибель империи. Уроки для современной России" (Москва, "Российская политическая энциклопедия", 2006).
Надзвичайно пізнавально автор описує процес розвалу британської, французької колоніальних імперій, хоча, найважливіше для нас – те, як і чому "приказала долго жить" імперія радянська.
Так, для Гайдара не було сумнівів, що комуністичний СРСР також був імперією. І тому він не надто ностальгував за минулим. Як політик намагався модернізувати свою батьківщину, розвернути її обличчям до світу.
"С точки зрения целей самосохранения и воспроизводства русского народа распад СССР явился самой крупной удачей за последние полвека" -- з цією думкою з відомого російського історика Ігоря Яковенка Гайдар був абсолютно згідний.
Обіцянки суспільству швидко відновити те, що швидко розвалилося, - небезпечні ілюзії. За ними – ріки крові, як це було, приміром, під час Другої світової. На практиці, відновлення імперій неможливе. Але метрополії часто роблять помилки, намагаючись відновити контроль над колишніми колоніями.
 |
| "Прорабы перестройки": Єгор Гайдар, Борис Єльцин, Геннадій Бурбуліс |
У цьому сенсі, на думку Гайдара, рішення Великобританії та Франції у 1956 році окупувати Єгипет для відновлення контролю за Суецьким каналом, нічим не відрізняється («до боли напоминает») спроби російської влади в 2004 р. взяти під контроль ситуацію в Україні.
Тепер, власне, про загибель імперії. Вже без лапок. "Неэффективность на фоне стабильности" - це міг би бути девіз СРСР замість осоружних "пролетаріїв всіх стран".
Радянський Союз добував залізної руди в вісім разів більше, ніж США, але машин зі сталі, виплавленої з тієї самої руди, робив стільки ж. У розрахунку на одну одиницю продукції у СРСР витрачали в 2 рази більше енергії. Промислове підприємство в Штатах будували в середньому два роки, в Союзі – десять.
На терені "однієї шостої" випускали в 16 разів більше комбайнів, але збирали набагато менше зерна і імпортували його з-за океану, від "загниваючих" клятих капіталістів.
Стабільність трималася на КДБ, армії та міліції. У роки Хрущова влада щонайменше 9 разів застосовувала зброю проти власних громадян, гасячи соціальні та національні протести, це виявилося результативним. При Брежнєві довелося пускати кров лише тричі, та й тільки протягом перших років ще не застою, а в 1968-1982 рр. таких випадків не було взагалі.
В 1963 р. на закупівлю хліба було витрачено третину золотовалютного запасу – понад 372 тони. Тоді це сприймалося як випадковість, приниження, ганьба, але за кілька років закупівля зерна за кордоном стає звичним ділом. У 1985 р. СРСР закупив 45,6 млн. тон зерна – більше, ніж Японія, Італія та ФРН разом узяті. Американці тоді продали совєтам 9 млн. тон, канадці – 5, аргентинці – 4 тощо.
 |
| Леонід Брежнєв несе в комору хліб з усього світу. Карикатура Едварда Козака, часопис "Лис Микита", 1981 р. |
Навіть глава КДБ Володимир Крючков пізніше писав у спогадах – "Соёдинённые Штаты пока могут спокойно обходиться без нас, а вот наша проклятая зависимость от них по зерну сделала нас заложниками".
У 89-му – вже 40% радянського буханця вже було імпортним.
У 1960-х роках, після відкриття багатющих нафтових родовищ у Західному Сибіру, виникла ілюзія, що нарешті вдасться збалансувати бюджет і почати будувати комунізм. Справді, в перші роки видобуток і експорт за валюту росли як на дріжджах. Ну, і пощастило зі світовим нафтовим бумом 1973-1974 та 1979-1981 рр.
Але порятунку це не давало, бо водночас зі зростанням ціни на нафту лізли вгору й ціни на хліб.
Лише ВПК було добре – кремлівські старці напували оборонку грішми – "объёмы производства вооружений определялись не военными потребностями, а тем, какие производственные мощности созданы". СРСР у 70-х виробляв танків більше, ніж США, на хвилинку – у 20 разів!
Заклики окремих розумників, що бодай частину військових потужностей можна було б переорієнтувати на виробництво чогось потрібного людям, розбивалися вщент. Маршал Ахромєєв, начальник Генштабу, був непереконуваний -- "ценой огромных жертв мы создали первоклассные заводы, не хуже, чем у американцев. Вы что, прикажете им прекратить работу и производить кастрюли? Это утопия!".
Радянське керівництво не створювало стратегічних запасів валюти, не вкладало їх у вигідні фінансові інструменти. Гроші банально проїдалися, витрачалися на сателітів, закопувалися в землю.
Початок кінця був неминучим. 67% радянського експорту – нафта і газ. Першими відчули гаряче лідери "братських" комуністичних режимів.
На одній з нарад у Кремлі румунський лідер Ніколає Чаушеску скаржився, що його країні виділяється нафти в два-три рази менше, ніж іншим, мовляв, "какой же это пролетарский интернационализм!". Тільки Польщі давали більше й більше – спільний фронт робітників із "Солідарності" і Папи Римського налякали старців майже до смерті.
До слова, за словами відомого лікаря Євгена Чазова, який відповідав за здоров’я найвищих керівників СРСР, в останні 6-7 років життя Леоніда Брежнєва він був недієздатним. Водночас у третьої людини в країні – секретаря ЦК Андрія Кириленка спостерігалися атрофічні процеси в корі головного мозку.
 |
| Карикатура Едварда Козака, 1978 р. |
Коли секретарем ЦК став відносно молодий і діяльний Михайло Горбачов, і він захотів подивитись на реальний бюджет країни, то глава КДБ Юрій Андропов сказав – "не пущу". Майже цитата.
Тоді ж, на початку 80-х, через безпрецедентне падіння цін на нафту, викликане рішенням Саудівської Аравії продавати втричі більше, дірки в бюджеті стали грандіозними. Тільки продовольства за кордоном купували на 15 млрд. доларів більше, ніж експортували. Вже не йшлося про порятунок соціалістичних друзів, мова пішла про виживання Радянського Союзу.
Пізніше Микола Рижков визнавав, що в 1982 році, вперше з часів війни, зупинилося реальне зростання доходів населення. Навіть найчесніша в світі статистика показала "нуль".
Страшенно не вистачало робочих рук. Щоб підтримувати стабільну роботу підприємств потрібні були 4 млн. працівників, а їх не було. Водночас, у 1980-х – близько 9 млн. радянських людей щорічно проходили через медвитверезники, на постійному наркологічному контролі перебували 4 млн. алкоголіків.
25% виручки торгівлі давала… горілка. Антиалкогольна кампанія, дякувати Горбачову, підняла трохи тривалість життя й зменшила кількість загиблих на виробництві, але вимела з прилавків цукор, томатну пасту, карамель, пряники (все, з чого можна робити самогон), дешеві одеколони тощо. Реалізація клею виросла на третину: народ почав хоч не пити, то хоч би й нюхати...
 |
Товарів катастрофічно не вистачало. Виробництво практично всіх видів продовольства було дотаційним – хліба на 20%, яловичини – на 74%, молока – на 61% тощо.
Майже десяту частину ВВП складав так званий "неудовлетворённый спрос", тобто гроші в людей були, а купити нічого не можна було. Звідси й феномен чималих сум на ощадних книжках наших бабусь.
Останні хвилини життя Радянського Союзу дивіться тут
В грудні 1985-го секретар ЦК Олександр Яковлєв пише листа генсеку Михайлу Горбачову, де прямо вказує, що вихід може бути в розширенні демократії, децентралізації, реформі політичної системи.
Люди швидко відчули свою силу над партапаратом. Вже за чотири роки, під час виборів на З’їзд народних депутатів, були забалатовані 32 секретарі обкомів КПРС!
На засіданні Політбюро ЦК КПРС перший секретар Ленінградського обкому Борис Гідаспов розповідав – "Утром еду на работу, смотрю на хвосты [очередей] в сто, тисячу человек. И думаю: вот трахнет кто-нибудь по витрине, и начнётся контрреволюция. И мы не спасём страну".
Наближався великий голод. На початку 1991-го голова Ради Міністрів УРСР Вітольд Фокін надіслав до прем’єра союзного уряду Валентина Павлова вже не прохання, а вимогу – повернути республіці 1,2 млн. продовольчої пшениці, завезти 2,4 млн. фуражного зерна...
Помічник президента СРСР Анатолій Черняєв у щоденнику писав, що влітку того року тільки дві республіки – Казахстан та Україна себе, ледве-ледве, прогодовують – "что в стране есть хлеб, оказалось мифом".
Прикладів, подібних цим, у книзі безліч. Та Єгор Гайдар не вважав саме ці, окремі проблеми, причинами краху імперії. Причина були закладені в неефективній політичній та економічній моделі, закладеній під час сталінської індустріалізації. СРСР не мав шансу на порятунок.
Фраза. "Медицине известен феномен: если человеку ампутировать ногу, ощущение, что она болит, не проходит. То же относится и к постимперскому сознанию. Утрата СССР – реальность".
Джерело: tsn.ua
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар