УКРАЇНСЬКІ БАНДИТИ – НЕ РОСІЙСЬКІ

«Там холодно, всі ходять зі зброєю та пахнуть борщем», – ця цитата приблизно відповідає уявленню західного кінематографу про українців.

20 років тому Іван Данко в фільмі «Червона спека» повідомив, що він навчався в київській школі міліції. Через 20 років після появи в прокаті цей бойовик сприймається в комедійному контексті. Але тоді було інакше. В СРСР – перебудова, замість «холодної війни» – відчутне потепління стосунків між супердержавами. Американці за посередництва улюбленої десятої музи піднімають ідеологічну завісу й чи не вперше розмежовують героїв і за національним принципом.

Персонаж Арнольда Шварценегера з прізвищем, в якому одночасно зустрілися алюзії на «Стару Ізергіль» Максима Горького та натяк на українство, хоча й запевняє, що він – людина радянська, часто згадує Київ, де він учився правоохоронній справі й набував навичок водіння автобуса. Затятим злочинцем сценаристи фільму чомусь зробили грузина. Та важливо інше: на кіномапі з’явилися небачені дотепер території, котрі в мистецькому просторі заявили про себе як про самостійні одиниці раніше, ніж у політичному.

УКРАЇНСЬКІ БАНДИТИ – НЕ РОСІЙСЬКІ

На початку 1990-х спроби ідентифікації України в світовому кінематографі нагадували перші кроки немовляти. Якщо російський стандарт – «водка», ікра, вушанки, ведмеді, «Калинка-малинка», то за нашою країною шаблони ще не закріпилися, й вона сприймалася як terra incognita. Екзотичну місцину потрібно було розвідати, щоби вдаватися до аналізу ментальності та звичок її населення.

Дуже прислужилися польовим дослідженням із кінематографічного українознавства представники діаспори. Про наших емігрантських повпредів під час зворушливої промови після відправки у В’єтнам згадує герой Мела Гібсона («Ми були солдатами»). Характерний нюанс, який досі був не стільки неможливим, як просто зайвим.

Для картини «Моє життя» із Ніколь Кідман і Майклом Кітоном у головних ролях чиказькі українці допомагали відтворювати народні звичаї. Аби грамотно відзняти епізоди з традиційним весіллям, автори фільму перебрали сім українських храмів у Місті Вітрів, доки не зупинилися на церкві Святого Миколая. Достовірність стрічці також забезпечували місцевий ансамбль народного танцю та хореограф Петро Єфименко.

Найвідчутнішим у голлівудській продукції зразка 2000-х став вододіл між російською й українською мафіями. Принципово їх розрізняти – ознака гарного смаку. «Збройний барон» оповідає про торговця зброєю Юрія Орлова (Ніколас Кейдж), чиї батьки емігрували до США ще за радянських часів саме з української республіки. У фільмі Девіда Кроненберга «Вада на експорт» підкреслено, що герой Віго Мортенсена – російський емігрант Ніколай – звертається саме до української повії. Хай як це анекдотично виглядає на наш погляд, але, здається, тільки тоді західний глядач переконався, що Україна, наче в рекламі снікерсів, «усе таки існує».

НАШІ БРЕНДИ – СПОРТ І МАГІЯ

Лави схильних до криміналу кінематографічних українців останнім часом органічно поповнили наші заробітчани – найширшого спектру професій. Джузеппе Торнаторе на сюжеті про колишню шльондру, яка зуміла вибратися з сексуального рабства, й піднятися кар’єрними сходами аж до няньки в родині заможних італійців, побудував фільм «Незнайомка». Гастарбайтерам усієї України присвятив стрічку «Олена» чех Ярослав Брабець. А найкумедніший образ гувернантки-заробітчанки трапився в серіалі «Секс і місто». Домогосподарка рудої Міранди – набожна й консервативна Магда, котра постійно повчає американську феміністку, як виховувати дитину й слідкувати за порядком у хаті. Шаблон її поведінки настільки не подібний до рис нашого національного характеру й так нагадує наші ж уявлення про порядну польську пані, що закрадається підозра – автори серіалу наплутали.

Ще один вкорінений у свідомості іноземців фаховий український бренд – спортсмени. Найбільше прислужився батьківщині на екрані молодший Кличко. В німецькій картині «Красунчик» на прохання свого друга, режисера Тіля Швайгера, Володя «одружився» з популярною німецькою співачкою й акторкою Івон Каттерфельд. Яскравим вкрапленням стала його епізодична роль у найвідомішій стрічці Стівена Содерберга «11 друзів Оушена».

Зацікавлення Україною режисерів фільмів жахів і трилерів обмежене Чорнобильською зоною та фольклорними елементами. В анімаційному творінні Тіма Бартона «Труп нареченої» до царства мертвих можна потрапити лише прочитавши українське закляття, а у «Внутрішній імперії» Девіда Лінча аналогічне замовляння – серйозний магічний інструмент. Постановники кількох частин зомбі-горору «Повернення живих мерців» Еллорі Елкаєм і продюсер Анатоль Фрадіс нещодавно вирішили зняти черговий сиквел у Чорнобилі, якщо отримають дозвіл від Міністерства екології. Свого часу це вдалося творцям трилера «Годзілла» – вони зафільмували крупний план зруйнованого ядерного реактора.

ОДЕСИТ СПІЛБЕРГ

Наразі іноземні режисери, актори, продюсери вже не соромляться згадувати свої родинні історії, пов’язані з Україною. Першість за цим показником поки належить Стівену Спілбергу, чиї бабусі та дідусі обох ліній виявилися родом з Одеси. З його легкої руки у «Війні світів» інопланетна інтервенція розпочинається із землетрусів в Україні, а в «Мюнхені» фігурує колоритний гуцул.

Данину власному походженню Спілберг віддав і в пригодницькому екшні «Індіана Джонс та Королівство кришталевого черепа». Персонаж Кейт Бланшетт – шпигунка, тричі Герой соціалістичної праці, уродженка Східної України Ірина Спалько носить зачіску каре, сірий комбінезон з написом СРСР і рапіру. Український дубляж увиразнив образ фатальної красуні відчутним «геканням».

Екранізація роману Джонатана Сафрана Фоєра – єдиний сучасний голлівудський кінопроект, цілком заснований на українській темі. Герой Елайджі Вуда в фільмі «Все освітлено» шукає жінку, яка врятувала його діда від смерті під час Другої світової війни. Щоб не пити валідол, нам цю стрічку не варто сприймати серйозно, бо кількість «ляпів» у витворі Ліва Шрайбера просто кричуща. Напіврозвалені хати, бабуся, яка боїться автомобілів, бо ніколи на них не їздила, суцільний антисемітизм, необізнаність щодо вегетаріанства, звалища індустріальних відходів – такою зображена Україна, яку знімали в Чехії. Інший персонаж – одесит Алекс Перчов, роль якого зіграв фронтмен Gogol Bordello Євген Гудзь, чомусь цілий рік ходить у шапці.

«Я був в Україні, там холодно, всі ходять зі зброєю та пахнуть борщем», – говорить один із героїв американського фільму «Лезо слави». Лекало, яким міряють українців у західному кінематографі, поки таке. Але воно підлягає корекції – було б кому цей трафарет заперечити. Принаймні, на екрані.

Наталя ПЕТРИНСЬКА