Чи є у нас Національна ідея?

Для позначення об'єднавчих, здатних повести за собою маси людей проектів застосовуються різні терміни - Спільна справа, Великий проект, Національна ідея тощо.

Навіть сучасні демократи не заперечують всенародного ентузіазму перших п'ятирічок («Дайош Магнітку!», «Дайош Дніпрогес!»), єднання радянських людей у роки війни («Все для фронту, все для Перемоги!»), колосальної і радісної гордості за СРСР, який відкрив планеті дорогу в Космос («Ми - перші!»).

Однак людство пам'ятає і про те, що існував проект «Вічний рейх», у котрий із жорстокими й трагічними для Німеччини та всього світу наслідками повірили мільйони німців.

І. чому ми повинні оплачувати тягар кризи, тоді як її винуватці продовжують одержувати рекордні прибутки?!»

У цих гаслах глобального руху «Окупуй Уолл-стріт!» добре чути історичні відлуння як гасла «Мир - хатинам, війна - палацам!» Великої французької революції, так і гасел «Земля - селянам! Фабрики - робітникам! Мир - народам!» Великої Жовтневої соціалістичної революції. У них, у всіх цих закликах - вічне, невмируще прагнення до справедливості. Видатний німецький філософ І. Кант дав влучно точну оцінку: «Ніщо не обурює нас більше, ніж несправедливість: усі інші види зла, які нам доводиться терпіти, ніщо порівняно з нею».

Усі роки української незалежності  відзначені безуспішними пошуками «національної ідеї», котра об'єднала б народ, його переважну більшість, його, умовно кажучи, «99%». То президент Л. Кучма зробив пам'ятну заяву про те, що «національна ідея в Україні не спрацювала» (маючи, мабуть, на увазі ідею з націоналістичним ухилом, тобто розглядаючи націю як етнічну, а не державно-політичну категорію), то Голова Верховної Ради Іван Плющ у 2001 році «найболючішим питанням» назвав «створення нової української національної ідеї, котра об'єднала б суспільство» і дорікнув «гуманітарним і державним структурам» за те, що така необхідна ідея так і не розроблена. Хто повинен, хто здатен напрацьовувати й формулювати національну ідею?

Національна ідея може визрівати стихійно, і її вловлюють та підхоплюють вожді, «відчуваючи народ», котрий, однак, далеко не на кожну з них відгукується. Є набір варіантів національної ідеї, що пропонували останніми роками в Україні відомі «демократи» найрізноманітніших відтінків. «Збереження українського народу - це і є наша національна ідея» (В. Литвин, 2008 р.); «Свобода - це національна ідея» (Є. Сверстюк, 2008 р.) ; «Вступ у Європейський союз може стати для України політичною та економічною об'єднавчою ідеєю» (В. Горбулін, 1997 р.); «Національна ідея повинна спиратися на національний капітал» (А. Яценюк, 2009 р.); «Викриття КПРС-КПУ є важливим і святим обов'язком прогресивної преси для консолідації українського народу навколо національної ідеї розбудови нашої держави» (Л. Лук'яненко, 1996 р.); «Саме втілення гасел Майдану могло стати тією довгоочікуваною національною ідеєю» (Н. Балюк, гол. редактор газети «Високий Замок», 2007 р.); «Можливо, національна ідея полягає в самій ідеї незалежності» (С. Гавриш, 2001 р.); «Національною ідеєю має стати якраз економічний розвиток» (В. Янукович, 2004 р.); «Гасло «Україна - це я!» - це і є національна ідея» (І. Богословська, 2005 р.); «Необхідна нова ідея - ідея постнаціоналізму... Завданням кожного українця має стати активне втілення ідеї України - Четвертого Стовпа Європи разом із Англією, Німеччиною та Францією» (Кость Бондаренко, політолог, 1998 р.); тощо.

Як бачимо, ідей висувається безліч, однак вони, як прийнято нині говорити, не «запалюють» або ж викликають лише короткочасне горіння, котре невдовзі переходить у тління, тобто в горіння без полум'я. Чому?  ...Бо люди нутром або цілком усвідомлено відчувають червоточинку в пропонованих політиками-«демократами» «національних ідеях» у жодному разі не ущемляє інтереси «еліти». Ні одна з них, тим самим консервуючи сформований порядок речей, тобто крайню несправедливість, яка панує в країні. «Ніщо не обурює нас більше, ніж несправедливість»...

По-справжньому надихаючою маси людей може бути лише ідея «щастя всього народу, всього людства». Коли якась політична організація, особливо молодіжна, заявляє, що її члени об'єдналися «для захисту своїх інтересів», мені завжди хочеться їм завважити - не забирайте хліб у профспілок і згадайте, що з цього приводу говорив незабутній лідер рок-групи «Гражданская оборона» Єгор Лєтов: «Уся історія людства - це боротьба Ідеалів та Інтересів. Ми стоїмо на боці Ідеалів, навіть якщо ця справа програшна».

«Свобода, рівність, братерство» - ідеал, гасло, котре «запалило» Велику французьку революцію. Тут теж тріада, неподільна, з якої українські «оранжеві» висмикнули для своєї «революції» тільки одну ланку. Пам'ятаєте? «Свободу не спинити!» А тим часом свобода без моральної основи (узагальнено - без «братерства») і без справедливості (тобто без «рівності») вироджується. Загиблий у 1986 році від рук правих екстремістів авторитетний прем'єр-міністр Швеції Улоф

Що ж до «рівності», то наші різномасті «демократи» повчально нагадують публіці судження на цю тему двох відомих діячів XX століття, хоча судження ці й взаємовиключні.

Справедливість - чесна ідея чесних людей. Вона і, напевно, тільки вона могла б стати нашою національною ідеєю, яка об'єднує, умовно кажучи, «99%», тобто більшість населення, котре пізнало капіталізм і ще зберегло живу пам'ять про радянський соціалізм.