ЗВІЛЬНЕННЯ ПІВДЕННОГО СХОДУ ВІД УКРАЇНЦІВ - НАЙБІЛЬШ ЗАПЛУТАНА ПРОБЛЕМА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Мало кому відомо, що кримські греки, щоб не бути депортованими на материкову Україну ховалися по лісах, приймали іслам і навіть починали бунти, придушувані військами Суворова ... Дійшло до того, що митрополит Ігнатій, який заснував Маріуполь, прокляв його жителів.

16 лютого (за новим стилем) 1786 року на власній дачі під охороною українських волонтерів на російській службі (колишніх козаків-запорожців) в 10 кілометрах від Маріуполя помер митрополит Кафайскій і Готфейскій Ігнатій Гозадіні. Саме з його ім'ям пов'язують один з драматичних епізодів історії України -переселення християн (в основному греків, вірмен і волохів) з Криму 1778 року.
Взагалі, переселення кримських християн в Приазов'я до цих пір залишається найбільш заплутаною проблемою історії України, яка густо перемішана різними версіями і відвертими домислами або брехнею.

Цю проблему треба розглядати крізь призму подій, що відбувалися в південній Україні і Криму протягом майже 20 років (1768-1787 рр.), тобто від початку російсько-турецької війни 1768-1774 років до початку наступної війни між двома імперіями - 1787 року.

У травні 1768 року невдоволення гайдамаків на Правобережній Україні, яке то тліло, то розгорялося, вилилося в потужне повстання - Коліївщину. Користуючись цим, на Правобережжі, що перебувало в складі Речі Посполитої, появились російські війська нібито для допомоги повстанцям, проте повернули зброю проти них.
Портрет Ігнатія Гозадіні

Але швидше за все саме тоді Катерина II запланувала відсікти Правобережжя від Речі Посполитої, бо російські війська навіть після поразки Коліївщини не повернулися назад. Раптова війна, яку розпочала Туреччина у вересні того ж 1768 року, не дозволила Росії тоді захопити Правобережжя.

Тоді, після майже повного розгрому російськими полками при допомозі українських козаків турецьких сил на Дунаї і Молдови (на річках Ларга і Кагул), в у 1772 році (ще тривала війна з Туреччиною) Російська імперія разом з двома іншими імперськими хижаками Австрією і Пруссією вперше розділила Польщу, забравши собі Поділля і Волинь.

Кючук-Кайнарджийський мирний договір 1774 року, який поставив крапку у війні з Туреччиною, приніс Росії величезну територію Південної України, яку імперські трубадури нарекли Новоросією, а також встановив контроль над Кримським ханством.

Російський агент впливу на митрополичій кафедрі

Захоплення Криму Російська імперія почала по всім канонам закулісної дипломатії. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років виникла необхідність висвятити нового Готфейського-Кафайського (сучасною мовою Готсько-Кафського - ІП) митрополита, бо старий митрополит помер.
Готська єпархія Константинопольського патріархату існувала в Криму з IV століття (тоді тут дійсно жили готи) , перетворившись пізніше на Готську митрополію з центром у фортеці Доріс. У 1678 році до Готської митрополії додали Кафського єпархію - сама генуезько-вірменська Кафа (нинішня Феодосія) вже 200 років як була взята турками.



Печерне місто Мангуп у Криму, колишній Доріс (потім Феодоро) на неприступних скелях. Тут до вторгнення турків бувши центр Готської митрополії

Кримські християни підпорядковувалися тоді Константинопольському патріарху.Незважаючи на те, що й сам патріарх, і кримська митрополія перебували на території ворожої держави - Туреччини, з якою йшла війна, російська розвідка провела успішну операцію, посадивши на митрополичу кафедру 61-річного (за іншими даними 56-річного) архієпископа Ігнатія Гозадіні, який мав прямі зв'язки з Петербургом.

Його брат Олександр служив офіцером у свиті Катерини і через нього підтримувався зв'язок Петербурга із щойно обраним кримським митрополитом.

Російська дипломатія мала досвід домагання свого від Константинопольського патріарха ще з 1686-го року, коли той уступив Московському патріархату Київську митрополію (фактично всю православну церкву в Гетьманщині).

Тоді це дивне рішення Константинопольського патріарха позбутися чи не найбагатшої митрополії пояснили тиском турецького уряду, якому під час рішучого наступу в центр Європи була не потрібна конфронтація з Московським царством. При цьому не приховували і цілком меркантильний інтерес патріарха.

Причини обрання члена патріаршого синкліту в Константинополі Ігнатія митрополитом досі не оприлюднені, хоча вони лежать на поверхні. Невідомо тільки, скільки золота недорахувався російський бюджет після призначення кримським митрополитом саме Ігнатія Гозадіні.

Відразу ж після призначення митрополит Ігнатій почав слати листи до Катерини з проханням прийняти кримських християн під «государеву руку». «Примусьте народ кишмя кишіти в наших просторих пустелях» - писав він

1774 року війну з Туреччиною було переможно завершено. Російська імперія отримала від Туреччини землі південної України північніше ріки Молочна і між річками Кальміус і Берда, а також межиріччя Дніпра і Південного Бугу.

Майже всі дослідники підкреслюють один з наслідків цієї війни - отримання Кримським ханством незалежності від Порти в результаті окупації Криму російськими військами і встановлення протекторату імперії над Кримом. Набіги кримчаків на українські землі припинилися, що дозволило Катерині вирішити проблему запорізького козацтва, яке постійно муляло очі Петербурга.
Наступного, 1775 року російські війська генерала Текелія зруйнували Січ, а вся влада в Україні геть зосередилася в руках Петербурга. Бували випадки, коли козаків депортували з власних хуторів і зимівників, а то й міст (як, наприклад, з Домахи-Кальміусу - нинішнього Маріуполя).

Однак мало хто з істориків вказує на проблему, з якою зіткнулася імперська влада. Величезні території Дикого Поля, за якими гуляли лише вітри і татарські загони, вимагали заселення. Як вказує російський дослідник Євген Аніміца (родом з-під Маріуполя), вже тоді людський ресурс Росії був вичерпаний і не в змозі заселити нові землі.



Козацький полковник Опанас Магденко-Ковпак. У 1771 році взяв Кафу (Феодосію), допоміг російським союзникам укласти Кючук-Кайнарджийський мирний договір. З ініціативи отамана Січі Калнишевського активно колонізував Дике Поле, що не дуже подобалося російським союзникам

Цю проблему з межиріччі Дніпра і Південного Бугу (яке назвали Новою Сербією) Петербург вирішив з допомогою так не любих йому запорізьких козаків, а також південних слов'ян - сербів (звідти назва), хорватів, болгар, а також греків.

Катерина II проблему заселення висловила так: «Ми потребуємо заселення. Примусьте , якщо можливо, кишмя кишіти народ в наших просторих пустелях »(виділено мною. - Авт.).

Одними з перших, кого царицині маріонетки почали «змушувати» «кишмя кишіти в наших просторих пустелях», були кримські християни - греки, вірмени, грузини, болгари, а чималу роль в цьому зіграв їхній пастир - митрополит Ігнатій Гозадіні - провідник імперської політики в Криму .

Тепер важко з'ясувати, кому саме прийшло в голову переселити кримських християн в «просторі пустелі» південної України Не виключено, що саме митрополиту Ігнатію, який підказав цю ідею Петербургу. Хоча цілком можливо, про це здогадалися в Петербурзі й самі. Це врешті-решт, не так важливо.

Можна тільки дивуватися тій методичності, з якою Петербург провів це переселення.

Отже, все по порядку.

29 березня 1777 генерал Олександр Суворов за допомогою багнетів своїх «чудо-богатирів» посадив на ханський трон у Бахчисараї хана Шагіна Герая - людину освічену (за деякими даними, випускника Сорбонни).



Олександр Суворов в гостях у Шагіна Герая. Гравюра з малюнка Тараса Шевченка

Російський протеже виявився невдячним і маріонеткою Петербурга бути не захотів.Замість цього, почав проводити власну політику на зміцнення незалежності Кримського ханства.

Це в плани Катерини II не входило. Тоді Командувач російськими військами в Україні (він же голова Малоросійської колегії) фельдмаршал Петро Рум'янцев запропонував підірвати економіку Криму шляхом виселення з півострова християн, які якраз займалися землеробством і скотарством - основним галузям економіки Криму.

Оскільки християни були православними (Константинопольський патріархат), то з метою надати законності виселенню був запущений міф про звільнення єдиновірних братів-християн з-під магометанського гніту.

Цей міф також успішно використовувався за часів СРСР, трансформувавшись у визволення трудящих з-під гніту поміщиків і капіталістів.

Крім підриву економіки Криму, виселення християн з півострова повинно було вирішити два завдання:
«Змусити кишмя кишіти народ в наших просторих пустелях», тобто заселити землі південної України  людьми, які знались  на землеробстві та скотарстві;
витіснити з допомогою переселенців українських козаків, які ще залишалися на цих землях після зруйнування Січі. Ось тут і в Петербурзі згадали  про листи митрополита Ігнатія до Катерини II з проханням прийняти православних Криму під захист Росії. Хоча в цих листах не йшлося про переселення, однак  митрополит просив вирішили задовольнити за власним розумінням.

23 березня 1778 Румянцев призначив Олександра Суворова командуючим військами Криму та Кубані, який негайно зібрав керівників грузинської, вірменської та грецької церков і запропонував їм разом з усіма християнами переселитися до Росії.

Після цього, 23 квітня, на Великдень, митрополит Ігнатій звернувся з цим закликом до своєї пастви. На думку дослідника Анатолія Герасимчука (Донецьк), Ігнатій разом з Суворовим несли відповідальність за переселення перед самою Катериною.



Ігнатій Маріупольський, митрополит Готфейско-Кафайскій. Зображення з Успенського печерного монастиря Української Православної церкви під Бахчисараєм

22 липня 1778 Суворов у листі до Шагін-Гірея повідомив, що "Всепресветлейшая Імператриця Всеросійська, терплячи на прохання християн ..., всемилостивейшем соізволяет переселять їх в Свої кордони, сподіваючись, що Ви, Ясновельможний Хан, не токмо височайше волі Покровительки своєї перечити НЕ будете, а й благоспешествовать не залишить, бо ж усе, що в особливий Вашої стосується, оберігаючи і Нагороджений буде «(виділено мною - авт.).

Нахабство полководця вражає - Катерину II Суворов де-юре «призначив» володаркою  правителя незалежної держави, до того ж натякнувши на винагороду, якщо той не буде проти виселення.

На знак протесту хан покинув свій палац, розбив наметовий табір в трьох верстах від своєї столиці і написав листа Катерини II.

У відповідь на початку серпня 1778 російський уряд прислав з Азовської губернії 6000 підвід, на яких були розміщені греків, вірмени та грузини. «Під дружнім покровом багнетів» 31386 християн були депортовані з Криму. Вже 18 вересня (за півтора місяці!) Одну з перших в російській історії масових депортацій було завершено.

Перед своїм переселенням з Криму греки проживали в більш ніж 80 населених пунктах в горах і на Південному березі Криму. Чверть проживала в містах. Більшість міського населення була ремісниками, а шоста частина греків займалася торгівлею.
Основними заняттями сільських жителів були скотарство, землеробство (вирощували жито, просо, пшеницю, ячмінь, льон); на Південному березі греки спеціалізувалися на садівництві, виноградарстві, овочівництві, рибальстві.

Ханський перепис нерухомого майна, складеного під час депортації, підтверджує відносне матеріальне благополуччя основної маси кримських греків, а також свідчить про спільну господарську діяльність представників різних конфесій і навіть священнослужителів.



Успенський печерний монастир. Саме він став центром Готської митрополії після того, як турки взяли Кафу на узбережжі Феодоро на Мангупе.Рядом з грецьким православним монастирем (мирно располоенним біля самої столиці Кримського юрта Бахчисарая) було грецьке поселення Маріамполь. На честь Марії греки хотіли назвати свій новий місто. З собою на заслання вони взяли звідси ікону Богородіци.Фото: alp.org.ua

Слід зазначити віротерпимість, що існувала в ранньомодерному Криму, яка приводила до численних змішаних шлюбів, а також у тісних етнічних контактів, що сприяли інтеграції.

 Дослідник Криму Олександр Бертьє-Делагард писав: «Виходили християни з гіркими риданнями, бігали, ховалися в лісах і печерах, мало того, приймали мусульманство, аби тільки залишитися в рідній землі».
У Криму греки залишали свої будинки, магазини, млини, виноградники і багато іншого майна, нажитого протягом життя і перейшло у спадок від предків.

Були випадки відкритого опору росіянам.



Ось що було з непокірними волі государині. Різанина, влаштована військами Суворова при взятті Варшавського передмістя Праги в 1794 році. Картина А. Орловського

Під Бахчисараєм греки під проводом дружини старости однієї з грецьких сіл Ольги підняли повстання, яке було жорстоко придушене суворовськими «чудо-богатирями».

Грецький історик Христос Ласкарідіс писав: «Митрополит Ігнатій, в діях якої є також частка вини, сам виявився жертвою політики російського уряду, оскільки переселення було ініціативою російської влади».
Суворов за організацію переселення отримав орден і добру  матеріальну винагороду. Він же запропонував виділити 3000 рублів митрополиту Ігнатію за старанність по мобілізації греків.



Ігнатій Гозадіні з отриманою від імператриці панагією-зіркою

Крім того, митрополит отримав особисто від Катерини II срібну панагію у вигляді восьмикутної зірки, яку носив замість хреста (!), Як це видно на його портретах.Тобто цим вказував, що земна влада, яка нагородила його панагією, вище небесної (хреста).

По дорозі з Криму в Новоселиці греки влаштували митрополиту такий скандал, що він втік у кареті Суворова під охорону російських багнетів. Перебуваючи в кареті, «Ігнатій заліпив вуха воском, щоб не чути прокльони своєї пастви», зазначав історик Тимошевський.



«Святитель Ігнатій Маріупольський привів греків у Приазов'я». Світлина Анастасії Рибакової, 12 років, м. Маріуполь. Джерело: ortodox.donbass.com

«Цілі родини постраждали життям, а багато хто позбувся половини їх і ні одне сімейство не залишилося без втрати батька, матері, брата, сестри і дітей; словом сказати з 9 тисяч чоловічої статі вихідців не залишилося і третьої частини ...» - згадували грецькі представники в листі до Петербурга через сорок років після депортації.

Однак митрополиту Ігнатію надані в Самарській паланці землі не сподобалися, і він став писати листи до Катерини з вимогою надати грекам інші землі. Аполлон Скальковський вважав, що Ігнатій не хотів жити поруч із українцями.

По-друге, пропоновані землі були не дуже зручні для землеробства.

Зрештою митрополит домігся, що Петербург в особі намісника Григорія Потьомкіна відвів місця поселення греків в межах Павловського повіту, який до 1775 року перебував у  складі Кальміуської паланки Війська Запорізького.

Тут уже було місто Павловськ (раніше Кальміус), названий на честь сина Катерини II цесаревича Павла - майбутнього імператора.
Грекам не подобалася назва, бо своє місто вони хотіли назвати Маріуполем на честь Святої Марії, чудотворну ікону якої на берег Азовського моря перенесли монахи Успенського монастиря під Бахчисараєм.



Ікона Богородиці, принесена з Маріамполь до Маріуполя.Фото: lampada.in.ua

Нагадаємо, що недалеко від впадіння річки Вовчої в Самару планувалося побудувати місто саме з такою назвою, правда, на честь дружини цесаревича Павла Марії, невістки Катерини.

Оскільки греки відмовилися селитися біля Вовчої, Потьомкін просто поміняв двом містам назви: Павловськ став Маріуполем, а Маріонополь - Павлоградом.

Тут спрацювала друга причина переселення греків з Криму. Відведені грекам землі були заселені козаками. Проблему вирішили просто - «малоросійським поселянам» наказано після збирання врожаю 1780 йти світ за очі.

Таким чином відбулося «звільнення» південно-сходу України від українців.

Як заявив колись один з технічних кандидатів у президенти України Олександр Базилюк: «Так історично склалося».

26 липня 1780 переселенці на чолі з митрополитом Ігнатієм прибутку до Маріуполя.

У книзі «Маріуполь і його околиці» (1892 рік) читаємо: «Багато греків бажали повернутися назад; доходило іноді до відкритої непокори, - і тоді вони придушувалися строгими начальницьким заходами,й висилалися військові команди для упокорення неспокійних».

Непросто складалися відносини митрополита з переселенцями. Якщо в Криму митрополит був не тільки духовною особою, а й суддею свого народу, то в Маріуполі його таких прав позбавили, зате почалися тертя з місцевою владою.



Харлампіївська (Катерининська, Грецька) церква. Перший храм Маріуполя, побудований Ігнатієм. Тут його і поховали - в митрополичому вбранні, сидить на троні.
Церкву зруйнували більшовики разом з іншими маріупольськими храмами в 1930-х. У 1942 році жителі міста попросили дозволу окупаційної влади перенести мощі свого «Мойсея» з музею в нову церкву, яка через рік згоріла під час боїв за визволення міста від гітлерівців.
У 1992 році мощі були відкриті і перенесені в новозбудований за часів Незалежності Свято-Нікольський кафедральний собор

Тертя наростали, як снігова куля, і привели взагалі до неймовірних наслідків. Коли на вимогу голови міської грецького суду (мера міста по-сучасному) був знищений сад, посаджений Ігнатієм (причина цього конфлікту так і залишиться загадкою), Ігнатій вийшов на Георгіївську вулицю, запропонував своїм прихильникам відокремитися від супротивників і в особі голови міського суду прокляв маріупольців .

Усі наступні лиха - посухи, хвороби - народ приписував прокльону митрополита.Прокляття висить над Маріуполем, як дамоклів меч.

Переляканий Ігнатій утік від гніву проклятої їм пастви під охорону тих, кого недолюблював - українців-волонтерів на російській службі, де і помер. На похорон не приїхав жоден з вищих церковних чинів.

Єпископ Дорофей, який очолив після Ігнатія єпархію, кинув свою паству і поїхав до Криму. Зі смертю митрополита Ігнатія була поставлена ​​жирна крапка на церковній автономії кримських християн. Усі їхні церкви були передані у володіння Святішого Синоду в Петербурзі, а звідти - Катеринославській єпархії православної церкви.



Церква Ігнатія Маріупольського - заводський храм Донецького металургійного заводу

У 1997 році митрополит Ігнатій канонізований УПЦ Московського патріархату.

 З того часу його ім'я часто використовується політичними коньюктурщиками, які за всяку ціну намагаються представити трагедію з депортацією кримських християн як звільнення з боку Російської імперії...