Міф про російського винахідника велосипеда

Чи знаєте ви, що чоловік, який винайшов перший велосипед, був оголошений за це божевільним?І після смерті йому довго не щастило – історики з натхненням складали міфи про умільців, які нібито створили дану машину першими.

Тим не менш, героєм моєї розповіді буде не вигаданий, а реальний винахідник велосипеда, барон Карл фон Дрез. отже перед тим як розповісти його трагічну історію, мені доведеться розвіяти одну помилку, яку до цих пір часто можна зустріти на сторінках вітчизняних підручників історії та науково-популярних книг. Вона полягає в тому,   що перший двоколісний засіб пересування створив,  Юхим Михейович Артамонов, кріпак із села Верхотури.

Нібито він в 1801 році здійснив першу подорож на своєму “самокаті” з рідного села до Петербурга, прибув на коронацію Олександра I і, захопив його своїм винаходом, отримав для себе і своєї сім’ї свободу від кріпосної залежності. А сам велосипед зрештою потрапив в Нижньотагільський музей-заповідник, де і перебуває до цього дня.

Слід зауважити, що при аналізі документів того часу абсолютно ніде неможливо знайти жодного згадування імені “талановитого винахідника” і хоч короткого повідомлення про настільки знаменну подію. Про нього мовчить і камер-фурьерський церемоніальний журнал 1801 року, і “повідомлення  з нагоди кончини Його імператорської величності государя імператора Павла Петровича”, і опис коронації Його імператорської величності Олександра Павловича, і документи архівів канцелярії Н. Н. Новосильцева що займалася розглядом технічних винаходів  у 1801 році  , а також матеріали про кріпаків винахідників, що публікувалася у«Вітчизняних записках” П. П. Свиньїна (1818-1830). Немає цього імені і в списках кріпаків заводів в районі Нижнього Тагілу.Словом, немає жодного документа, що говорить про те, що Артамонов дійсно існував, і що він зробив перший у світі велопробіг від верхотуру до Санкт-Петербурга.

Більше того, коли наприкінці XX століття вчені проаналізували матеріал, з якого був зроблений велосипед, який зберігався в Нижньому Тагілі, виявилося, що він був виготовлений з бесемерівської стали, і, отже, не міг з’явитися раніше 70-х років XIX століття. Тобто і головний свідок виявився “фальшивим”. Але, звідки ж пішла легенда про кріпосних  умільців, і, головне, чому їй повірили?

Вперше про Артамонова згадав уральський історик Бєлов у своїй книзі “Історичний нарис уральських гірських заводів”, що вийшла в 1896 році (тобто майже через сто років після “велопробігу”). У цій монографії без жодних посилань на джерела повідомляється, що: “В час коронації імператора Павла I, отже в 1801 році, майстровий уральських заводів Артамонов бігав на винайденому ним велосипеді, за що по велінню імператора отримав свободу зі всім своїм потомством”.

Історика абсолютно не збентежило те, що Павло I насправді коронувався не в 1801, а в 1797 році. Однак це “упущення” було виправлено І. Я. Крівощековим, який у 1910 році включив ці відомості з посиланням на Бєлова у свій “Словник Верхотурського повіту”, замінивши ім’я імператора.

А потім цей міф пішов гуляти по сторінках самих різних довідників і енциклопедій – справа в тому, що в цей час проводилася чергова кампанія по боротьбі з “низькопоклонством перед Заходом”, під час якої намагалися довести російський пріоритет безлічі винаходів (і, до речі, в більшості випадків, спираючись на реальні факти). Тому легенда про Артамонова виявилася вельми затребуваною, і її почали тиражувати.

Вінцем цієї міфотворчості була стаття в Києві про “талановитого самоука”, забезпечена помилковим посиланням на книгу В. В. Данилевського “Російська техніка”, що вийшла в 1948 році (до речі, саме в цій статті Артамонову присвоїли  ім’я та по батькові, які раніше ніде не згадувалися, а також роками життя –  бо ж незручно все-таки,  що такий винахідник, і зовсім без “паспортних” даних).

Отже, сьогодні з упевненістю можна сказати, що ніякого винахідника Артамонова на світі не було. Втім, в історії велосипеда – кому тільки не приписували його винахід! І знаменитому Леонардо да Вінчі, і його учневі Джакомо Капротті, і такому ж вигаданому, як і Артамонов, графу де Сивраку. Найприкріше, що практично ніколи не згадують ім’я його справжнього творця – вищезгаданого барона Карла фон Дреза.