Про трагедію київських євреїв написано і сказано чимало. Чому ж при такій кількості різного роду інформації навколо трагедії Бабиного Яру і зараз виникає стільки запитань, неясностей, суперечностей? Чому досі не встановлено точну кількість жертв? В останні роки в Україні спливає на поверхню все, що замовчувалося, було «незручним» і навіть неприйнятним.
Нижче мова піде про одну з книг, що викладають новий погляд на трагедію Бабиного Яру. Автор книги — Олександр Йосипович Круглов — кандидат філософських наук, викладач кафедри філософії Харківського національного університету радіоелектроніки, автор 16 монографій і збірників документів, кількох сотень статей, присвячених трагедії єврейського народу в роки Другої світової війни, особливо українського єврейства.
Остання його книга «Трагедия Бабьего Яра в немецких документах» присвячена аналізу трагедії Бабиного Яру за німецькими документами, багато з яких публікуються вперше. Харківський історик опублікував у цій книзі цікаві факти про Бабин Яр за раніше засекреченими нацистськими документами: звітами, донесеннями, уривками із щоденників. Розкривається роль вермахту в цій трагедії, зокрема у підготовці масових вбивств — не секрет, що в більшості досліджень вся відповідальність за масові розстріли, як правило, покладалася тільки на німецькі каральні органи. Персоніфікується пряма і непряма відповідальність за вбивства євреїв, дається критичний аналіз проблеми кількості жертв, адже розбіжність в цифрах (від 40–50 тисяч до 150 тисяч і більше), на думку автора, дає підставу ревізіоністам ставити під сумнів сам факт масового знищення євреїв у Бабиному Яру.
Також розглядається ставлення німців до цієї трагедії, спроби порятунку євреїв з боку окремих німців. Ця книга пропонує побачити події Бабиного Яру очима самих німців; зазирнувши «по той бік», відчути крізь сухі стримані фрази показань свідків, що відчував, про що думав солдат ворожої армії, виконуючи нелюдський наказ, в реальність якого важко повірити і сьогодні.
Із свідчень 30.06.1965 р. колишнього шофера в зондеркоманді 4а Фріца Хьофера:
«…Це, ймовірно, був кінець серпня, коли в Києві з’явилися оголошення, що євреї мають зібратися в одне місце. Це відбулося. Євреї рушили вулицями Києва в напрямку яру Бабин Яр. Українці навіть викидали на вулицю євреїв, які ховалися. В оголошеннях вказувалося, що євреї будуть переселені. У підрозділі було відомо, що євреї повинні бути розстріляні. В один з двох днів розстрілу я на вантажівці був посланий на плато, яке знаходиться у яру Бабин Яр. Там я повинен був забрати одяг. Я побачив, що євреї постійно підходять. Вони повинні були спочатку скласти свої пальто, потім в інше місце верхній одяг і потім у ще одне місце спіднє. Це були чоловіки, жінки і діти різного віку. На вході в яр — яр йшов прямовисно вниз — жертв хапали за руки і збивали з ніг. Коли вони лежали, їх розстрілювали ззаду з автоматів. Я сам був біля ями і все це бачив. Це була жахлива картина. Трупи лежали шарами один на одному. За моїми підрахунками цей яр був завдовжки 50–60 метрів і у верхній частині шириною 15–20 метрів. Коли я там був, було ще багато місця між верхнім шаром трупів і краєм яру — мінімум метрів 12–15. На плато, яке прилягало до яру, стояв Блобель. Я бачив, як до нього підійшов Хефнер, тримаючи за руку маленьку біляву дівчинку. Я стояв поблизу і чув, як Хефнер на швабському діалекті сказав Блобелю: «Штандартенфюрер, я не можу змусити себе застрелити маленьку», — на що Блобель кивнув і Хефнер велів дівчинці бігти. Дівчинка побігла в напрямку міста назустріч колонам євреїв, що наближалися. Що сталося з дівчинкою, я сказати не можу […]»
«…У зв’язку зі зміною ми, змінювані, з радості від цього ввечері влаштували п’янку, в якій також брав участь фон Радєцкі. Тоді я вперше дізнався від фон Радєцкі про поширення оголошень, яке передувало страті. Тоді фон Радєцкі із задоволенням сказав, що він в тексті оголошення замість «прикінчити» написав «переселити», що на підставі цих оголошень очікувалася невелика явка, однак прийшла величезна кількість […]».
Крім цього в книзі розповідається про роль у цих розстрілах української допоміжної поліції.
З показань обвинуваченого О. Стасюка, колишнього члена цієї поліції:
«Не пам’ятаю точно, якого числа, але це було приблизно на початку жовтня 1941 року, в той період, коли німці розстрілювали єврейське населення у Бабиному Яру м. Києва, на другий день або, можливо, на перший, зараз точно не пам’ятаю, ми перебували, вся поліція, в школі на Подолі. Рано вранці нас розбудили, вивели на вулицю, вишикували, і з нашої групи поліцейських відібрали по 20 чоловік на автомашину, посадили до 2 машин і повезли у напрямку до Бабиного Яру. Коли привезли ближче до Бабиного Яру, на одній з вулиць, точно її назву зараз не пам’ятаю, нас висадили з машин і наказали нам там перебувати до особливого розпорядження. Ми постояли кілька хвилин, приїхав німець з якимись солдатами німецькими, де був і перекладач, і повів нас на те місце, де відбирали у єврейського населення носильні речі. Коли ми прийшли на місце, то побачили, що там велика площа, де лежала маса речей у безладі. Нас всіх, поліцейських, змусили всі ці речі носити в одне місце і порядком складати. Ми цю роботу виконували. Коли там зібрали речі, то прийшли вантажні автомашини. Нам наказали ці речі вантажити на автомашини, а коли навантажені машини йшли з єврейськими речами кудись до міста (точно не знаю), ми охороняли ці речі, які залишалися ще не перевезеними. Таким чином ми пропрацювали цілий день, і знову нас привезли на автомашинах в своє приміщення на Подолі. Таких виїздів, де розстрілювали євреїв, у мене був лише один… В той день, коли розстрілювали євреїв, я був на вищевикладеній роботі, однак своїми очима не бачив, як розстрілювали євреїв і хто саме. Там було організовано так. Спершу німці приводили на площу, там, де ми вантажили і збирали єврейські речі, на цій площі відбиралися носильні речі, потім їх вели ближче до обриву Бабиного Яру, там знімали з євреїв одяг і далі їх розстрілювали. Я особисто бачив, як по нашій площі проходила автомашина зеленого кольору, крита, з німцями з військ «СС», у яких форма була зеленого кольору зі знаками черепа на кашкеті. Ці німці виходили з автомашини недалеко від нас, всі вони були озброєні німецькими автоматами, і строєм йшли до Бабиного Яру, там, пізніше того, як вони пройшли, я чув стрілянину автоматних черг, а також крик людей. Українську поліцію близько до місця розстрілу не допускали, і самі поліцейські не розстрілювали євреїв, це все робили німці. Я навіть не бачив українських поліцейських в оточенні, там також стояли німці […]»
Хоча книга рекомендована вченим, професійним історикам, викладачам, прочитати її буде корисно кожному, хто цікавиться трагедією Голокосту і історією Другої світової війни.
Безумовно, можливі питання щодо достовірності німецьких документальних свідоцтв. Зокрема, про те, за яких обставин вони були записані, яким чином усні свідчення, зібрані через великий відрізок часу після самих подій, допомагають нашому розумінню цього періоду, і, врешті-решт, наскільки їм можна довіряти. Але варто віддати належне автору, який взяв на себе відповідальність знайти, зібрати, а потім систематизувати відібраний матеріал. Це унікальне джерелознавче дослідження, яке не тільки доповнює загальну картину трагедії Бабиного Яру, а й є вагомим доповненням до скарбнички вітчизняної історіографії, а головне — в ньому порушені питання моральної провини і відповідальності за те, що сталося.
Джерело
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар